ЄВРОПЕЙСЬКА МРІЯ НЕ ЗБУЛАСЯ…

Як відомо, “Революція гідності” почалася і проходила під гаслами євроінтеграції, про що говорить і сама її друга назва – “Євромайдан”. Тоді багато людей наївно вірили в байки недобросовісних політиків про те, що варто лише нам проголосити “потрібний” курс і укласти угоду про асоціацію з ЄС – як на нас одразу проллється “манна небесна” у вигляді європейських зарплат, пенсій і стипендій. Характерно, що лише зараз багато хто почав розуміти просту істину: ніякий “європейський дядько” не прийде, і не зробить всю роботу за нас. А Європу, як говорив Олександр Мороз, нам потрібно самим будувати в Україні.

ЗАПІЗНІЛЕ ПРОЗРІННЯ

Сьогодні багато економістів вже відкрито говорять: підписавши угоду про асоціацію з Євросоюзом, Україна погодилася на явно невигідні умови – в результаті чого економіка і промисловість країни гине. Справа в тому, що економічна частина угоди є договором про зону вільної торгівлі (ЗВТ). Але через те, що експорт з ЄС в Україну став необмеженим, а для українських това-рів в Європі ввели квоти, то по українських виробниках було завдано істотного удару.
“Європейська продукція до нас надходить автоматично, без контролю якості, а українська продукція повинна бути сертифі-кована на відповідність стандартам Євросоюзу. Тому угода була підписана свідомо нерівноправна, невигідна і дискримінацій-на … У підсумку такого помилкового стратегічного рішення наша економіка і промисловість гине”, – заявив днями екс-міністр економіки України Віктор Суслов.
За його словами, економіка України не здатна конкурувати з європейською, але влада всеж легковажно погодилася співпра-цювати на умовах технічних регламентів і стандартів, прийнятих в Євросоюзі. Він також додав, що в України “величезне нега-тивне сальдо в торгівлі з ЄС”. Причому, структура цієї торгівлі має яскраво виражений колоніальний характер: з Євросоюзу до нас йде готова продукція, а з України в Європу надходить майже одна сировина, або товари з низькою доданою вартістю. Але навіть їх поставки нам суттєво обмежені – річні квоти на окремі категорії товарів вичерпуються за лічені місяці, а то й тижні. По суті, наша країна перетворилася на сировинний придаток Європи.
Тепер навіть до української влади дійшло, чим загрожує таке “співробітництво” – і ось уже віце-прем’єр-міністр з питань єв-ропейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе оголосила: мовляв, у 2020 році, коли юридично настає така можливість, Київ буде виступати за внесення змін до тексту угоди.
Що ж стосується життя простих громадян, то результат відомий: через п’ять років після Майдану життя українців не тільки не наблизилося до рівня Європи, а, навпаки, стало гіршим порівняно з часами Януковича.
За словами Віктора Суслова, сьогодні Україна є біднішою, ніж більшість країн Африки, не кажучи вже про Азію або Латинську Америку. Про це говорить хоча б той факт, що в даний час наша країна відки-нута на ганебне 112-е місце в світі за показниками ВВП на душу населення, перерахованим за пари-тетом купівельної спроможності (з урахуванням цін). І хоча останнім часом у нас підвищувалися зар-плати і пенсії, але ціни (особливо тарифи ЖКГ) росли випереджаючими темпами – в результаті за-гальний рівень життя істотно впав.

ПЛОДИ СПІВПРАЦІ

Говорячи про співпрацю з Заходом, не можна обійти увагою і Міжнародний валютний фонд (МВФ). У нас його прийнято лаяти виключно в контексті підвищення тарифів, але насправді тут все набагато складніше і драматичніше.
Так, громадський діяч Олександр Скубченко, проаналізувавши умови співпраці з МВФ, дійшов невтішного висновку: розра-ховувати на нормальне відновлення добробуту українці зможуть не раніше 2040 року.
“Нагадаю деякі умови реструктуризації боргу України від Порошенка, Яценюка і Яресько. За цих умов, з 2021 року ми буде-мо виплачувати кредиторам частину від зростання ВВП: 15% від перевищення в 3%, і 40% з частини, що перевищує зростан-ня в 4%. Тобто, при зростанні ВВП, наприклад, на 5%, ми будемо віддавати в рік близько 100 мільярдів гривень при сьогод-нішніх показниках. Це крім самого боргу і відсотків по ньому! і так – до 2040 року. Тому, завдяки Майдану і його владі, віднов-лення добробуту українці побачать не раніше 2040 року. Голосно розповіли про списання 20% -го боргу Україні, а на ділі – здали країну в кабалу. Чи потрібно нам таке “співробітництво” з так званими “міжнародними партнерами”? Або всіх цих по-рошенків та яценюків ми повинні визнати державними злочинцями, які здали інтереси України, а умови кредитів перегля-нути в більш вигідний для нас бік? “, – риторично запитує Скубченко.
Разом з тим економісти і політики почали підрахунок збитків від руйнування торгівельних зв’язків з Росією. Наприклад, відомий олігарх і за сумісництвом депутат Верховної ради Вадим Новинський підрахував: від згортання торгівлі з північним сусідом, наша країна за п’ять років втратила близько 80 мільярдів доларів.
На його думку, щоб повернути економіку України на рівень 2013 року, нам знадобиться мінімум 35 років (при нинішніх темпах зростання), а головною умовою для цього він назвав відновлення відносин з РФ. “Ми за останні п’ять років втратили на експорті в Росію близько 75-80 мільярдів доларів. Наші підприємства, які були орієнтовані на російський ринок і на ринок країн СНД, зараз просто стоять”, – сказав Новинський в ефірі українського ТБ.

СУМНІВНЕ ДОСЯГНЕННЯ

При цьому головним досягненням нашої євроінтеграції багато як і раніше вважають досягнення безвізового режиму з ЄС. На цьому неодноразово наголошував і Петро Порошенко: мовляв, тільки він зміг здійснити давню мрію українців – і після 11 років перемовин (11 червня 2017 року) Україна нарешті отримала довгоочікуваний безвіз. Він говорив, що завдяки відкритим кордонам його співвітчизники зможуть вільно пити каву у Відні і гуляти по Парижу, але на ділі це лише стимулювало відтік працездатного населення за кордон. Навіть незважаючи на те, що безвіз не дає права на працевлаштування або навчання, ук-раїнці найчастіше використовують його як квиток в один бік.
Лічильник на сайті Ukrainianpeopleleaks.com показує, що тільки за період з березня 2018 року країну покинули понад 1 239 400 осіб. Найбільше перетинів кордону зафіксовано в Польщу.
За кілька років громадяни України фактично зайняли ті ніші польського ринку праці, в яких Варшава відчувала певні труд-нощі після вступу в Євросоюз.
Сьогодні в Польщі спостерігається рекордно низький рівень безробіття, всього 3,8%. По суті, приїхавши на заробітки украї-нці стабілізували низькооплачувані ніші ринку праці, де спостерігався дефіцит з 2004 року, коли Польща вступила в Євросоюз (тоді країну покинули понад 2 мільйонів людей).
Тепер українці виконують за поляків всю “брудну”, низькокваліфіковану роботу. Причому найчастіше нелегально, через що їм часто недоплачують зарплату, а на страховку по виробничим травмам розраховувати й зовсім не доводиться.
За деякими оцінками, за кілька останніх років Україну в цілому залишило 10 мільйонів людей. Такі висновки були зроб-лені на основі методології, що дозволяє визначити, яка кількість людей перебуває в конкретний час на конкретній території. І зараз вони розвивають економіку інших країн.

ЩО ДАЛІ?

Такі підсумки “співпраці” з Заходом викликали цілком зрозуміле розчарування, і навіть озлоблення з боку багатьох україн-ців, в тому числі й політиків. Наприклад, головний редактор одеського інтернет-видання “Таймер” Юрій Ткачов у своєму осо-бистому блозі пише про те, що за всі втрати, які пов’язані з “прихильністю до євроатлантичного курсу”, Захід повинен був надати Україні “пристойну матеріальну компенсацію”.
“Нет, я понимаю, что поставлена цель превратить Украину в нищий, дремучий и озлобленный форпост цивилизации на границах России. Но могли бы хоть не глумиться.
А вторая поражающая меня вещь — упорство, с которым украинские граждане продолжают верить, что коллективный Запад желает им добра. Представляете себе стадо овец, которое думает, что волки их едят потому, что они, овцы, недостаточно эф-фективно проводят реформы? Нет? А вот Украина именно так и считает”, – пише Ткачов.
А дехто пропонує не повертати борги, які країна набрала у МВФ та інших західних кредиторів за останні п’ять років. У чис-лі інших таку “блискучу” ідею озвучив в ефірі телеканалу “112 Україна” депутат Верховної ради Вадим Рабінович.
На думку парламентарія, раз позикові кошти не допомогли відновити економіку України, а навпаки, загнали державу в бор-гову яму – то гроші можна не повертати. “Сырьевая составляющая экономики увеличивается, трудовая миграция достигла невиданных размеров, объемы иностранных инвестиций опустились до девяностых годов и снижаются, темпы роста эконо-мики уничтожены. Объясните, за что мы им платить должны?”, – зазначив Рабінович.
За цією логікою виходить, що МВФ і колективний Захід, надаючи Україні гроші, повинні були самі й відслідковувати, на які цілі вони будуть витрачені. Тоді, можливо, вони дійсно допомогли б розвитку країни, а не пішли, як в суху землю. А так, ви-ходить, що не встежили.
Зараз в Україні новий президент – Володимир Зеленський. Його передбачуваний “патрон” олігарх Коломойський вже натя-кнув своєму “протеже”, що той повинен поменше слухати представників США і Євросоюзу, щоб не закінчити свою кар’єру так само ганебно, як його попередник Петро Порошенко.
“Якщо Зеленський буде слухати Захід, він, врешті-решт, закінчить, як Порошенко. У нього будуть ті ж результати – 5, 10 або 15 замість 73%”, – зазначив бізнесмен. І додав, що американці та європейці зобов’язані списати Україні борги.
“Це ваша гра, ваша геополітика. Заходу немає діла до України. Ви хочете нашкодити Росії, а Україна – просто інструмент”, – підкреслив олігарх.
При всій неповазі до Коломойського, в цьому питанні він абсолютно правий. Україна дійсно з самого початку використовується як прикриття західної еліти в боротьбі з Росією. Чи здатний Зеленський виправити цю ситуацію – покаже час.

Олександр Полуянов