ЗМІНИТИ ВІДНОШЕННЯ ДО СВОГО НАРОДУ

ЧОМУ ПІДВИЩЕННЯ “МІНІМАЛКИ” НЕ ПРИВЕДЕ ДО ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ?
Заплановане з 1 січня 2019 року підвищення мінімальної заробітної плати в Україні з 3723 до 4170 гривень, звичайно ж, є недостатніми, оскільки наша країна по рівню зарплат все одно опиняється в числі бідних країн Європи і одною з найбідніших країн у світі. Особливо якщо враховувати, що для країн Східної Європи абсолютний рівень бідності розраховується з рівня доходу в 5 доларів на день, або 4200 гривень на місяць по поточному курсу гривні.

Пробачте за каламбур, але, виходячи з приведених даних, мінімальну заробітну плату у нас зараз підвищують мінімально, всього на 12%. Таке підвищення дуже близьке до цифри офіційної інфляції : на кінець 2018 року у нас прогнозується інфляція на рівні близько 10% за рік, а реально може виявитися і більше.
Тому майбутнє підвищення мінімальної заробітної плати не приведе до підвищення рівня життя українців, оскільки воно приблизно відповідає темпу інфляції.
Слід зазначити, що темпи інфляції відображають підвищення вартості споживчого кошика з мінімальним набором продуктів та послуг, тобто кошика фактично для бідних. А реальне підвищення цін на всі товари і всі послуги, звичайно ж, виявляється вище. Тому в плані зростання добробуту народу, принаймні, працюючої частини населення, дуже складно говорити про те, що підвищення мінімальної заробітної плати на 12% підвищить рівень добробуту.
Потрібно також враховувати, що в Україні мінімальна заробітна плата, на відміну від багатьох інших країн, оподатковується, причому по досить високій ставці – 18%, а неоподатковуваний мінімум доходів складає безпрецедентно малу величину – всього 17 гривень. Давно назріло питання про необхідність поетапного підвищення цього неоподатковуваного мінімуму, з поступовим наближенням його до величини мінімальної заробітної плати, що дозволило б підвищити рівень доходів найбідніших.
Український уряд йде шляхом підвищення мінімальної зарплати, а не шляхом підвищення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тому що перший шлях означає також збільшення оподаткування бізнесу за рахунок збільшення платежів по прибутковому податку, а також збільшення платежів бізнесу по єдиному соціальному внеску, включаючи платежі до Пенсійного фонду. При цьому додаткові витрати бюджету на збільшення зарплат у бюджетній сфері повністю перекриваються додатковими доходами бюджету від збільшення оподаткування бізнесу.
Другий шлях змусив би бюджет відмовитися від частини податкових доходів за рахунок зниження оподаткування найбідніших. Проте ці втрати легко було б перекрити шляхом введення прогресивної системи оподаткування особистих доходів, на зразок того, що використовується в провідних країнах ЄС, коли багаті платять прибутковий податок по більш високій ставці. Проте українська кланово-олігархічна держава навіть у важкій економічній ситуації виявляється нездатною замахнутися на частину надприбутків правлячої еліти. Мало того, в країні використовується пільгова ставка оподаткування дивідендів -5%, а це основний вид особистих доходів олігархів та інших власників бізнесу.
Крім того, є й інша сторона питання про необхідність підвищення зарплат працюючих українців, і сьогодні вона стає, мабуть, найголовнішою. Йдеться про конкурентоспроможність українських зарплат. Всі – і підприємці, і бізнес, і уряд – б’ють у дзвони: пішов масований відтік робочої сили з України за кордон!
Причина одна – українські зарплати не конкурентоздатні. За таку ж працю, такої ж кваліфікації, такої ж інтенсивності та тривалості у будь-якій з сусідніх країн (будь то Польща, Росія, Чехія або Словаччина), не кажучи вже про країни Західної Європи, платиться у декілька разів більше. Тому при збереженні неконкурентоздатних зарплат Україна втрачає велику кількість молодої, більш-менш підготовленої робочої сили, а особливо втрачається кваліфікована робоча сила.
Продовження політики зарплат, пов’язаної з штучним їх заниженням, просто знищує українську економіку. Сьогодні це очевидно.
Тому і українському бізнесу, і українському уряду необхідно уважніше подивитися на ситуацію, що склалася. Влада повинна змінити відношення до свого народу. Для того, щоб наші люди не від’їжджали за рубіж, їм треба дати зарплату нехай не таку, як у Польщі, нехай на 20-30% менше, але ж тоді ніхто нікуди не поїде.
Проте, доки такої політики в цілісному виді ніхто спеціально не виробляє, оскільки у нас вкрай слабко розвинене громадянське суспільство, у нас немає по-справжньому працюючих профспілок, немає традиції захисту інтересів людей найманої праці. Вийшло так, що працюючі українці не мають здатності домагатися гідних зарплат.
Як відомо, в капіталістичних країнах кінцевий рівень зарплати завжди визначається боротьбою між працедавцем і найнятим робітником, у тому числі шляхом страйків. В результаті цієї боротьби й встановлюється розмір зарплати. В Україні трудящі після десятиліть радянського тоталітарного режиму втратили здатність боротися за свої права, вони погоджуються працювати за мізерні зарплати (щоправда, недоплати в заробітку компенсувались соціальними фондами, безплатною освітою і медициною, мізерними комунальними платежами, цінами на хліб, молоко, газ, бензин тощо. Тепер за все це треба платити «по-європейськи» – Ред.). Тепер же, коли всі побачили, що можна краще заробляти за кордоном, багато хто поїхав туди. І ця тенденція набирає оберти.
Так що зміна політики зарплат і доходів, як і питання зміни політики оподаткування особистих доходів – це питання майбутнього країни.
Як відреагує МВФ на підвищення мінімальної і середньої заробітної плати в Україні? Останнім часом від МВФ не було чутно офіційних заяв, пов’язаних з протестами з приводу підвищення мінімальної заробітної плати. Раніше таке було у зв’язку з побоюваннями, що зростання мінімальної заробітної плати викличе зростання дефіциту бюджету, але останнім часом – ні. Я думаю, що експерти МВФ побачили: утримання зарплат в Україні на низькому рівні не полегшує ситуацію з бюджетом, а призводить до того, що, з причини виїзду великої кількості людей за кордон, доходи бюджету якраз починають падати. Тому що люди, які виїжджають, припиняють платити податки, пенсійні внески і робити усі інші платежі. Врешті-решт, вони припиняють купувати тут товари, і відповідно, ті податки, які включені в ціну товарів, теж не потрапляють до бюджету. Країна втрачає здатність виплачувати зовнішні борги, у тому числі і самому МВФ. Це одна з найсерйозніших проблем. Тому зараз розмови про те, що МВФ проти підвищення мінімальних зарплат, й немає.
Чому бізнес не хотів підвищувати зарплати? Тому що, чим вище заробітна плата найнятого робітника, тим нижче прибуток підприємця. І підприємці, використовуючи своє домінуюче положення, особливо в умовах досить великого безробіття, яке було в Україні на рівні 10%, могли диктувати свої умови і домагатися пониження зарплат або, принаймні, не підвищення. Зі зміною ситуації (а вона давно назріла – Ред.) багато що може змінитися на користь найнятих робітників, тих, хто працює за зарплату.

Віктор Суслов,
заслужений економіст України, екс-міністр економіки України,
за матерівлами https://www.unian.net