ВИБІР МАЙБУТНЬОГО

Очевидним фактом для майже всіх людей стало прискорене просування України до катастрофи. Безліч доказів тому знайде кожен, задумуючись над власними проблемами… Ми, соціалісти, відстоюючи потреби переважної більшості населення, що хоче жити в стабільній і процвітаючій країні, в якій домінують засади правди і справедливості, прав людини і гарантії їх захисту, пропонуємо громадянству своє бачення подолання кризи і створення передумов для прогресивного розвитку України.
В глобальному протистоянні фінансово-політичних систем Україна перетворена в розмінний елемент цього протистояння, втративши практично всі складові суверенітету: економічні, політичні, військові, енергетичні, навіть духовні. На чолі процесу знищення країни стоїть маріонеткова державна влада, не спроможна самостійно задовольняти жодну потребу населення, виродившись (під прикриттям ляльководів з Держдепу США) в багатосегментне організоване злочинне угрупування.
Підтверджень такій сутності державної влади є скрізь і безліч:
◆ жахлива корупція, організована органами управління і охорони правопорядку (держадміністрації, митна і податкова служби, прокуратура, поліція і СБУ, суди та галузеві відомства);
◆ повсюдне, на всіх рівнях ігнорування законів і Конституції, гарант дотримання якої найперше демонструє зневагу до неї ініціюванням шкідливих реформ, змін до Основного Закону, байдужістю до нелегітимності парламенту і уряду, отже, влади взагалі;
◆ блокування умов для реального волевиявлення народу (фальшивий реєстр виборців, відмова від перепису населення, відсутність виборчого закону, що гарантує справедливі вибори, склад ЦВК і т.д.);
◆ потакання розкраданню національного багатства і ресурсів країни (бурштин, ліс та інш.);
◆ намагання перетворити землю в товар;
◆ втягування країни в абсолютну боргову залежність;
◆ планомірне розколювання суспільства на мовній, релігійній, історичній, територіальній та іншій основі.
Така фактична політика влади, що здійснює визначений її наставниками курс на ліквідацію України. Цей курс, безперечно, протилежний тому, якого сподівалися і потребують українські громадяни, тому курсу, якого потребує і Україна, і міжнародне співтовариство.
Ми, соціалісти, відстоюючи потреби переважної більшості населення, що хоче жити в стабільній і процвітаючій країні, в якій домінують засади правди і справедливості, прав людини і гарантії їх захисту, пропонуємо громадянству своє бачення подолання кризи і створення передумов для прогресивного розвитку України.
1. Забезпечення миру. Ідея влади «До миру через перемогу» – погано замасковане бажання продовжувати військовий конфлікт, задовольняючи плани її західних наставників. Війна виправдовує глобальне протистояння, але несе людські жертви і занепад нашій країні, її затягування створює і поглиблює перешкоди для консолідації українського суспільства після встановлення миру.
Можливості мінських домовленостей втрачені, в т.ч. через небажання українських зверхників вдатися до системних змін у владі по всій Україні, тим самим не вирізняючи передбачений домовленостями «особливий статус» певних частин Донбасу.
Російська сторона і контрольоване нею керівництво штучних «республік» використовує мінський і нормандський формати як прикриття постійного замороженого конфлікту.
Ситуація тупикова. Вона вимагає виходу за межі обставин, що її створили. Використання при цьому безпредметних гасел і намірів щодо вступу до НАТО і ЄС лише демонструє згоду влади і далі здійснювати маріонеткову роль – роль подразника в геополітичному протистоянні, котре (при будь-яких наслідках) нічого позитивного не передбачає для України. Ми – не суб’єкт нинішньої світової гри, а лише одне з її місць проведення та її жертва.
(Спроба протягнути в текст Конституції наміри щодо НАТО і ЄС – фальшивий прийом. Якби членство в НАТО внаслідок цього стало дійсністю, а не утопією, то, відповідно до статуту альянсу, ми мусили б підтвердити прощання назавжди з Кримом. Теперішню «патріотичну» владу (та тих, хто з бігбордів на неї претендує) це очевидно влаштувало б. Принаймні, відтермінувало б їх відповідальність за здачу (чи продаж?) Криму. А відповідати їм доведеться. Проблему ж Криму будемо розв’язувати згодом, перед тим забезпечивши мир на материковій частині України.)
Ще аргумент. Членство в НАТО, крім того, передбачає можливість розміщення на території України військових баз альянсу. Чи сумніваються наш президент, ті, хто з бігбордів заявляє «Наша безпека в НАТО», куди будуть перенацілені ракетні установки РФ? Це потрібно Україні? Взагалі, ситуація у світі часто виходить з-під контролю урядів та міжнародних організацій. Ризики збільшуються, вони можуть обернутися катастрофою для цивілізації. Від нас залежить, чи знову через мільйони років якісь істоти з свідомістю розкопуватимуть сліди, скажімо, замків наших олігархів (як ми теперішні біля незбагненних єгипетських пірамід чи скульптур на острові Пасхи) і гадатимуть: нащо такі ненормальні споруди були потрібні окремим із нас, нині сущих.
Сказане здається фантастикою. Та від нас усіх залежить, аби вона не стала дійсністю.
Ми вважаємо необхідним для України статус позаблокової, постійно нейтральної, без’ядерної країни (як передбачено Декларацією про державний суверенітет – основою чинної Конституції) під гарантії Ради Безпеки ООН. Така зміна статусу відкрила б можливість швидкого припинення війни в Донбасі. Це потреба найперше України, але вона була б корисною і для Росії, і для США та Європи. З цього приводу треба вести конструктивні (і невідкладні!) консультації з керівниками впливових держав. Нинішній владі те не дозволено.
Нейтральний статус України не означає її роззброєння. Навпаки, треба припинити «переможні» реляції про створення армії та, розібравшись з тими, хто оборонну міць України розвалював, армію грабував (на час проголошення незалежності Україна ділила з Китаєм 3-4 місця по могутності збройних сил і не тільки через ядерну зброю), зайнятися серйозним зміцненням оборонного комплексу та модернізацією Збройних Сил України. Ніхто за нас не захищатиме нашу Вітчизну. Сильна країна території не втрачає.
2. Розвиток ситуації в Європі і світі переконливо підтверджує правильність нашої багатолітньої позиції щодо потреби скликання Наради з питань безпеки і співробітництва (на зразок «Хельсінкі – 75»). Ще двадцять років тому ми добилися рішення ПАРЄ про початок конкретної підготовки Наради, причому ініціатива у цій справі визнавалась за Україною. Тогочасний президент (Л.Кучма) зірвав таку можливість, демонструючи тим самим власне хуторянство, нічого не зробивши для нейтралізації багатьох конфліктів, котрі стали реальністю в новітній історії Європи, нині – в історії України.
Нова українська влада зобов’язана активно включитися в процес підготовки і проведення Наради. Попередня підготовка відповідних матеріалів нами забезпечена.
3. Партія – послідовний прибічник європейського вибору України. Для нас європейський вибір – не вступ в ЄС. Вступ можна розглядати наслідком тривалого процесу перетворень в країні. Буде це чи ні, збережеться ЄС в нинішньому стані чи ні, – не так важливо. Має значення зміст перетворень, які ми зобов’язані забезпечити самі. Цей зміст, в основному, є в політичній частині Угоди про асоціацію з ЄС. З перших днів появи тексту Угоди ми наполягали на підписанні її політичної частини (навіть в односторонньому порядку!). Наші пропозиції ігнорувались, піддавались дискредитації високопосадовцями. Врешті, підписання цієї частини Угоди ними ж (!) сталося і почало видаватись великою перемогою. «Перемога» досягнута, але нічого відповідно до змісту Угоди не зроблено! Те, що зроблено, здалеку за формою нагадує європейську модель влади і управління, але за змістом і практикою до цієї моделі не має жодного відношення.
Наше гасло двадцятилітньої давності «Збудуємо Європу в Україні!» повторюється нині мало не всіма претендентами на владу. Ніхто з них, щоправда, не готовий змінювати нинішню систему влади. А це головна потреба України!
Проект нової редакції чинної (підкреслимо: чинної, а не іншої!) Конституції, підготованої з нашою участю кращими конституціалістами України, опублікований 5 років тому. Його не хочуть розглядати нинішні «патріоти» і «європейці», бо він передбачає:
◆ баланс функцій єдиної (!) влади на центральному рівні, неможливість втручання однієї гілки влади в функції іншої, скасування для того «вертикалі» призначених адміністрацій, зміна прав і обов’язків президента (з можливістю скасування цього інституту влади);
◆ всебічне зміцнення функцій і можливостей органів самоврядування, розвиток середовища, при якому народ контролює створену ним владу, не допускаючи її виродження в структуру, що стоїть над людьми.
В проекті передбачена також реформа судової влади та прокуратури, підзвітність їх громадянам. Передбачено стан, протилежний нинішньому, коли і законодавча, і виконавча, і судова влади по-суті підпорядковані одній людині. Це яскравий приклад узурпації влади, що за Конституцією вважається злочином.
4. Викорінення корупції та її джерел – першочергове завдання нової влади. Нинішня влада (чи перелицьована з її нинішніх представників) з таким завданням не справиться. Не тому, що завдання складне, а тому, що корупція – її суть, її інструмент управління, її фактична мета.
Нині корупція – злоякісна пухлина в державному організмі. Нею заражені буквально всі інститути влади. До тих пір, поки збережеться такий стан, про позитивний розвиток України нічого й мріяти. Сьогодні в нашій державі влада, великий бізнес і кримінал – єдине утворення, що дозволяє називати владну систему кримінальною.
Для викорінення корупції вважаємо обов’язковим:
◆ розмежувати бізнес і владу вже на етапі формування законодавчого чи представницьких органів. Норма Конституції про неможливість перебування людей, що займаються прибутковою діяльністю, в будь-якій структурі чи ланці влади повинна дотримуватись буквально, починаючи з нереєстрації відповідних кандидатів під час виборчих кампаній;
◆ криміналізувати статтю Карного і Процесуального кодексів про причетність громадян України до офшорів. Попри всі юридичні пояснення, рахунок в офшорі – приховування доходу, уникнення оподаткування, сиріч – злочин. Він повинен каратися суворо, оскільки знищує економіку країни та засади державності;
◆ посилення відповідальності державних службовців за неправдиві офіційні документи, видані від імені державних органів, внісши зміни до ст. 366 Кримінального кодексу України «Службове підроблення», яке окрім позбавлення волі передбачатиме неможливість покараного будь-коли обіймати посаду державного службовця;
◆ створити контрольний орган (варіант: при президентові) для ревізії складу органів управління, суду, прокуратури, поліції, податкової служби та служби безпеки. Проаналізувати роль представників цих органів у відповідних рішеннях, співвідношення їх особистих доходів і витрат, при їх відхиленні від норм закону, видаляти назавжди цих людей зі згаданих органів, через суд забезпечувати їх фізичною працею, приміром, в будівництві доріг;
◆ позбавити будь-кого права втручатися в діяльність антикорупційних органів, передбачаючи їх регулярні звіти про наслідки своєї роботи з трибуни парламенту;
◆ запровадити досвід подолання корупції в розвинених країнах, найперше шляхом створення нормативно-правової системи унеможливлення легалізації грошей, отриманих злочинним шляхом, та розвитку механізмів контролю за відмиванням грошей.
Боротьба з корупцією повинна не стільки зводитись до покарання корупціонерів, як до створення умов для неможливості розвитку цього зла в економічній, торговій, фінансово-банківській, інвестиційній та інш. сферах суспільної діяльності. Засоби для того і досвід їх запровадження є в багатьох країнах. Завдання парламенту, уряду, органів правосуддя полягає в застосуванні цього досвіду, що найперше означає проведення кадрової політики, порядку підготовки та призначення кадрів, їх підконтрольності громадянству.
5. Створення та розвиток української економіки. Зміст сказаного – створення – випливає з фактичного стану виробництва, обігу та споживання товарів. Виробництво в майже усіх галузях мертве. Досягнута мета запровадженої ваучерної приватизації, тих перетворень, які ніде в світі не проводилися. Наша пропозиція (від 27.01.92) щодо «малої» приватизації в сфері послуг і балансу можливостей приватної та державної власності тодішніми «реформаторами» відкинута. Подіяв їхній головний (але безглуздий) аргумент: «держава не може бути ефективним власником».
Тепер «ефективність» приватника доведена практикою. Люди не мають роботи і заробітку, на кваліфікованих спеціалістів відсутній попит, частково живі сировинні галузі обмежені можливостями експорту, технологічно-коопераційні зв’язки знищені, наукові розробки нікому не потрібні… Відбулася абсолютна деградація економіки. Люди, найперше, продуктивного віку тікають туди, де можна одержати змогу заробляти на життя. Населення України скоротилося майже вдвічі, цей процес набирає сили.
Нова влада зобов’язана запропонувати шлях подолання занепаду. В світі упевнено займає позиції 5-й та 6-й технологічні переділи з використанням технологій нано, інформатики, конвергенції, когнітивних і синергетичних, 3D принтерів, квантових комп’ютерів, роботів, штучного інтелекту, цифрових та інших досягнень. Розвинений світ стає постіндустріальним. Відкриваються можливості, які важко уявити (в технологіях і матеріалах, засобах комунікації, джерелах енергії, в зв’язках людини і природи…). Враховуючи прогрес, треба сформувати економічну парадигму України. Але при тому залишаються прозаїчні потреби людей: продукти харчування, одежа, предмети побуту, технічні засоби для агрокомплексу і переробки, перевезення пасажирів і вантажів… Йдеться про знищені тепер складові індустріального періоду, потребу продукції якого для людей задовольняє імпорт.
Звідси – заміщення імпорту власним виробництвом вимагає відповідного планування потреб і можливостей, географії виробництв і логістики, збуту товарів в умовах конкуренції за показником «ціна – якість» і т.інш. Потрібна інша діяльність уряду, власне, інший уряд.
Для початку створення цього ряду економіки, безперечно, потрібні зарубіжні інвестиції. Їх власники в Європі і всьому світі є, вони мають потребу і можуть вкладати в Україну великі капітали, але… не в злодійську державу. Тому першою потребою вважаємо наведення законного порядку в діяльності суб’єктів економіки. Йдеться про перший етап реанімації економіки. Очевидно на старті цього етапу слід передбачити участь держави в економічному житті, для цього найперше повернути в державну власність всю енергетику.
(Не може вважатись логічним те, що, наприклад, тарифи на електроенергію визначає державний орган, а власником обленерго є приватник, причому в більшості випадків – російський. Тобто, держава дбає про прибуток бізнесмена, викручуючи руки громадянам і юридичним особам.
Це, сказати б, морально-політична і соціальна частина питання. Але є обов’язкова частина – технічна і технологічна. Енергетика має бути цілісною системою, централізованою, оскільки від турбіни на станції (станціях) до розетки чи вимикача у квартирі вона єдина. Переважна більшість людей (майже всі!) не уявляють, наскільки складна ця система, наскільки вразлива від багатьох обставин, наскільки катастрофічним може стати її вихід з ладу. А підстави для того в Україні дозріли: жахливе недофінансування, дефіцит кадрів, тупа децентралізація у вигляді приватизації на догоду бізнесу і криміналу. Навпаки, її потрібно, об’єднавши, прискорено розвивати, оскільки на її лише основі можна долучитися до науково-технічного прогресу в якості здатних хоч би повторювати чужі досягнення, а не бути тубільцями внаслідок злочинних «реформ» і жадоби відомих усім персонажів).
Інвестиційно привабливими можуть бути проекти, що передбачають вигоду для зарубіжних партнерів. Умови інвестицій при тому не збільшують боргову залежність країни. Такими є розвиток транзитних мереж, умовно, «Із варяг у греки» та «Шовковий шлях». Нами здійснене попереднє представлення проекту водного шляху з Балтійського до Чорного морів з використанням річок у Латвії, Білорусі та Україні. Ідея зацікавила потужні інвестиційні кампанії (їхні умови: повернення затрат з прибутку від експлуатації шляху) та владу згаданих країн (крім нашої, – нізвідки красти). Потрібне політичне рішення для реалізації проекту. Він відкриває можливості створення каскаду невеликих гідростанцій, шляхових переходів, відновлення природного рельєфу дна Дніпра (отже, гідроекологічну реконструкцію водного басейну центральної України). Це сотні тисяч робочих місць, стимул для суднобудування та спеціальної техніки для очистки рік і водоймищ, зведення берегових споруд, доріг і торгових терміналів, створення кількох вільних економічних зон. Затрати (близько 12 млрд. $) самоокупні, оскільки згаданий шлях в 4 рази зменшує теперішні транспортні витрати на товари з Скандинавії і північної Європи до країн Середньоземномор’я і навпаки.
Зацікавленість може викликати і участь України в забезпеченні авіаційного, залізничного та автомобільного сполучень із Заходу на Схід, про що не раз інформували нашу байдужу владу представники Японії та Китаю. Ці проекти безумовно вигідні і для Казахстану та країн Середньої Азії.
Передбачаємо, що нова влада займеться організацією здійснення величезної екологічної програми, найперше утилізацією та переробкою відходів. Раціональна організація цієї справи може, зокрема, майже повністю забезпечити малі і середні міста теплом, різко зменшити комунальні тарифи, зробити в Україні довкілля таким, яким воно є в Австрії, Швейцарії, Ісландії… Саме таким бачимо один із шляхів у Європу.
6. Агропромисловий комплекс – стимулятор розвитку економіки.
Аграрний сектор – один з ключових в економіці, однак ми не згодні із закликами нинішньої влади (на догоду її зарубіжним наставникам) про перетворення України в «могутню аграрну державу». По-перше, вона такою була і є. Сьогодні – тому, що знищені інші галузі економіки, отже у ВВП частка аграрного виробництва займає провідне місце. По-друге, в розвинених країнах Європи ця частка займає 4-10%, що є ознакою сучасної економіки, а не її сировинного змісту, як у нинішній Україні. По-третє, наш аграрний сектор сьогодні виглядає вотчиною латифундистів, котрі займаючись винятково рослинництвом, нещадно експлуатують землю, знижують її родючість, безконтрольно і бездумно використовують хімічні матеріали. (Власне, так завжди діють колонізатори, якими у нас здебільше є співгромадяни, котрі своє майбутнє не зв’язують з Україною.)
Один із найбільших злочинів проти України зробили президент Л.Кучма в супроводі «патріотів» при владі та групи лизоблюдів з дипломами про наукові звання в економіці аграрного сектору. Якщо дії «національно свідомих» можна пояснити ревним виконанням волі наставників із Заходу, – зруйнувати колективні господарства як опору радянського ладу в селі, то лише примітивністю, звичайним невіглаством пояснюються дії «липових» академіків та докторів, що підспівували організаторам злочинства.
Загальним підсумком «реформ» в АПК стало знищення села – основи українства взагалі, витіснення українців із їхнього природного середовища, а ще імпорт цукру, м’яса, молока і «молоковмісних» продуктів, шалені ціни на продукти харчування.
Важливо, що так звані реформи здійснені всупереч ухваленим з ініціативи соціалістів законів «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві», «Земельний кодекс» в редакції 1990 року. Нав’язливою манією усіх президентів (крім, хіба-що, Л.Кравчука) та урядів було перетворення землі сільгосппризначення в товар. Паювання земель, виділення паїв у натурі (злочин Л.Кучми), видача державних актів на паї (за наполяганням прем’єра Ю.Тимошенко) як юридичної підстави для переходу права власності – механізму відбирання земель, – це підготовка грандіозної афери. Вона стримується поки-що мораторієм. На його припиненні уже відкрито наполягає МВФ, залежні владці та політологи, псевдовчені – аналітики. В Україні залишились лише поодинокі суб’єкти господарювання на селі, які успішно працюють, зберігши та вдосконаливши попередні форми господарювання, забезпечуючи роботою і заробітком людей, залишаючись оптовими постачальниками м’ясної та молочної продукції, дбаючи про школи, медичні заклади, будинки культури, церкви, дороги, водопостачання та інші потреби села.
Нами підготована детальна концепція земельних відносин в Україні та розвитку АПК. В її основі – збереження землі у власності України. Передбачено:
◆ викуп державою земельних паїв;
◆ створення Державного земельного банку;
◆ домінування орендної форми відносин;
◆ використання земельної ренти на користь місцевих громад, для вирішення конституційних гарантій про освіту і охорону здоров’я;
◆ стимулювання державою фермерства і крупнотоварного аграрного виробництва та переробки продукції;
◆ збереження і захист родючості ґрунтів.
Розуміємо, що наслідки «реформ» зайшли далеко, тому не пропонуємо вдаватися до якихось насильницьких дій, експропріацій зокрема. Нинішні латифундисти можуть розраховувати на збереження прав орендарів при обов’язковій умові: на кожні 2 га орної землі утримувати 1 корову (інакше родючість землі буде остаточно знищено). Користувачі змушені будуть шукати ефективні форми господарювання, – кооперування, фермерство тощо.
Загалом вважаємо необхідним запроваджувати досвід голландців, де, як правило, в кожному населеному пункті є провідний господарюючий суб’єкт, юридична особа (здебільше фермер). Функціонування фермерства, збереження їх кількості і всебічна підтримка – предмет постійної турботи уряду. Очевидно тому Голландія найрозвиненіша в аграрному відношенні країна.
Наслідком пропонованих змін стануть тисячі господарюючих суб’єктів. Вони будуть споживачами промислової продукції, стимулюючи вітчизняне виробництво тракторів, комбайнів, ґрунтообробної техніки, доїльних апаратів, холодильників, обладнання для переробних підприємств. Держава зможе створити умови, щоб фермеру було вигідно купувати вітчизняні засоби через їх ціну, якість, гарантії обслуговування, інші умови. Це не утопія, а єдино реальний шлях порятунку села, розвитку АПК, відновлення промисловості, вирішення проблеми зайнятості, входження в перший етап приєднання до нової світової науково-технічної революції.

Продовження буде

Олександр Мороз