Соціалістична партія Олександра Мороза

ПРО ЗЕМЛЮ

Нами розроблена концепція земельних відносин в сучасній Україні.
ЇЇ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ:

▶ земля, за Конституцією, загальнонародне багатство, вона не може бути товаром. «Торгувати хлібом, а не землею» – наш принцип;
▶ люди готові продати свої акти на земельні паї. Треба їм таке право надати. Але покупцем через Земельний банк має виступати лише українська держава;
▶ земля повинна використовуватись на умовах оренди, сплачуючи ренту в спеціальний фонд, що передбачає і надходження до сільських бюджетів;
▶ право оренди використовується як предмет застави для одержання кредитів (законопроект про це нами розроблений). Це право передбачає і контроль держави за якістю переданого на використання багатства і за його збереженням. Адже, наприклад, нормальний господар свою квартиру в оренду пройдисвіту не здасть, щоб той обдер обої, залив паркет, побив сантехніку… Коли таке трапилося б, він знайшов би управу на орендаря, зіславшись на попередній стан свого жила.
Чому ж земля здається в користування без фіксації бонітету ґрунту (його якості, родючості). Адже нині українські чорноземи уже перетворюються в «Чорну Сахару». Родючість ґрунтів падає, урожаї здобуваються з допомогою хімії, на відновлення попереднього стану ґрунтів, як свідчать спеціалісти, потрібно буде не менше 20 років. Це, якщо буде чим відновлювати, бо для того годиться тільки перегній. Де його взяти, коли в Україні поголів’я великої рогатої худоби в сільськогосподарських підприємствах зменшилося в 16 разів? І чи не показовим в цьому відношенні є приклад найближчого сусіда – Білорусі, звідки Україна уже імпортує молоко, м’ясо, цукор (!), де річний удій на корову складає 5,5 тонни і наступного року передбачається виробити по 1 тоні молока на кожного жителя?
▶ держава підтримує аграрників так, як це практикується в Європейському Союзі, в тому числі дотаціями, не треба вірити брехням про їх відсутність в розвинених країнах. Ми прибічники крупнотоварного виробництва, там де збереглися такі господарства, їх треба всебічно підтримувати державою, контролювати закупівельні ціни і ціни на товари для сільського господарства, в інших місцях – розвивати фермерство, беручи за зразок порядок господарювання в Голландії. Праця на землі має стати вигідною селянам, їхній добробут – забезпеченим, робота молодих людей, зокрема спеціалістів вищої кваліфікації – витребуваною;
▶ розвивати сільськогосподарську кооперацію, запропонувати умови ефективної праці, вигідні людям, згорнути латифундії, або змусити їх займатися поглибленням технології (тваринництво, меліорація, переробка), створюючи робочі місця;
▶ припинити розбазарювання землі.
Юрисдикція кожної сільської ради повинні закінчуватися межею юрисдикції сусідньої ради. Ніяких адміністративних втручань в розпорядження землею!
Після здійснення цих заходів не буде претензій щодо плати за пай, здирництва при закупівлях, село перестане занепадати.

ПРО ПЕНСІЙНУ РЕФОРМУ

Потрібне спочатку виконання чинного пенсійного закону і норми Конституції про недопустимість розміру пенсії меншої від прожиткового мінімуму. Правдивого, а не «липового» мінімуму.

Пенсійного фонду на виплати пенсій щораз більше не вистачає. Дефіцит фонду покривається бюджетом. А він і без того злиденний, бо в реальній економіці зайнято лише близько 3 млн. громадян. Вони просто нездатні забезпечити бюджети і пенсійний фонд. До тих пір, поки працездатні люди не матимуть роботу в Україні і їм не платитимуть нормальну зарплату, будуть проблеми з пенсійним фондом.
В нинішніх умовах найперше треба припинити розкрадання бюджету, тоді легше буде покривати дефіцит ПФ, збільшувати розмір пенсії. Про інші заходи, зокрема, держмонополії на спиртне і тютюн, про рентні платежі за землю та інші ресурси, про плату в бюджет за використані в товарах ресурси (вода, пісок, граніт, газ тощо) детально не говоримо. Загалом, навести порядок в економіці, – з’являться потрібні кошти.
Перехід до пенсійної реформи (соціальні пенсії і персональні пенсійні рахунки) повинен бути поступовим (років за 15) і послідовним. А ще – винятково під державні гарантії, – ніяких приватних пенсійних фондів!

ПРО ДОРОГІ ТАРИФИ ЖКГ

Несправедливість у тому, що все, що стосується, наприклад, енергетики, створено в попередні роки народом і, по-суті, шахрайським способом, при владній підтримці, привласнено.

Люди платять за електрику, тепло і все інше не в бюджет держави чи місцевий бюджет, а – опосередковано – новому «хазяїну». В тому вся причина дорогих тарифів.
Генерація і розподільчі мережі, видобуток газу і його постачання, водо-і-теплопостачання повинні бути у державній або комунальній власності. Тоді вдасться нарешті вирішити проблему постачання населенню газу українського видобутку, бо нині високою комунальною платою за нібито імпортований газ люди покривають затрати власників хімічних, металургійних та інших підприємств, нарощуючи їхні прибутки.

ПРО ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ДОХОДІВ

НАСЕЛЕННЯ


Головним інвестором економіки може бути лише населення, здатне створювати попит на товари, а звідти бере початок весь ланцюжок стимулювання виробництва, розвитку його галузей.

Людська праця повинна цінитися. Тоді не буде захмарних прибутків окремих «достойників», вілл і палаців на околицях українських (і не лише) міст. Буде так, як в Норвегії, Швеції…, багаті там є, але не за рахунок злиднів решти населення. І на багатство ніхто не заздрить: хочеш бути заможним, – більше працюй. Щоправда, аби було де. А для того є влада, це один з її клопотів.
В країнах «Золотого мільярда» частка оплати праці в собівартості продукції приблизно вдвічі більша, ніж у нас. Наші капіталісти зберігають оплату праці в тих пропорціях до собівартості, які складалися в радянські часи. Але тоді була компенсація недоодержаних коштів: безплатні освіта, охорона здоров’я, безплатне житло і копійчані тарифи, дешеві хліб та інші продукти харчування, літр бензину за 6 коп. Нинішньому молодому поколінню це може здаватись фантастикою.
Для захисту прав трудящого велике значення має Трудовий Кодекс. В Україні помітні намагання владців кодексом збільшити права власників, зменшити права у працівників. Зокрема, йдеться про права робітників на страйк, про нефіксацію тривалості робочого дня і робочого тижня. Ми проти будь-яких утисків працівників, в тому числі проти збільшення робочого часу зверх 8-ми годин. Ми за справді незалежні, впливові профспілки.