ПІЛЬГОВЕ ПИТАННЯ

Чи може держава фінансувати усі існуючі пільги та соцвиплати?
Багаторічні спостереження за політикою української влади наштовхують на парадоксальну думку: “батькам нації” вигідно тримати народ в жебрацькому стані, тому що таким народом набагато легше маніпулювати. Ця модель управління озвучена ще в радянському фільмі про Буратіно: “на дурака не нужен нож, ему покажешь медный грош и делай с ним что хошь”.

ТОЧКА ЗОРУ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ МІСЦЕМ СИДІННЯ

Чим ближче до виборів, тим сильніше загострюється конкуренція між партіями за народні симпатії. В принципі, це цілком природно, але в умовах тотальної убогості населення буржуазні політики йдуть по найбезпрограшному шляху: елементарного підкупу електорату. При цьому влада гарячково шукає гроші для “копійчаного” підвищення пенсій, мінімальних зарплат та соціальних виплат (нехай навіть ціною включення друкарського верстата і розкручування інфляції), а популісти від “опозиції” рясно годують людей обіцянками.
Якщо погортати газети, то практично кожна партія в періоди свого перебування в “опозиції” говорила про підвищення ста-ндартів життя і посилення соціального захисту. Але варто було їй потрапити до правлячої коаліції, як відразу починалися розмови про необхідність “жорсткої економії”, “дефіциту бюджету” та ін. Не кажучи вже про випадки прямого і цинічного “кидалова” – наприклад, коли Яценюк підняв вартість газу для населення відразу в п’ять разів, хоча до цього критикував “зло-чинну владу” за завищені газові ціни.
Так і працює вічна система одурманення недалекоглядних громадян, які раз по раз обирають одних і тих же.
Для ілюстрації візьмемо хоч би пільги для осіб, постраждалих від аварії на ЧАЕС. Останнім часом (коли, по суті, вже поча-лася передвиборна кампанія – 2019) у Верховну Раду надійшли відразу два законопроекти з цього питання:
◆ Проект Закону № 8285 передбачає, серед іншого, повне державне забезпечення дітей, постраждалих від аварії на ЧАЕС, – до їх вступу до школи. Окрім цього – безкоштовний проїзд будь-яким видом транспорту (окрім таксі, але літаки залишилися), безкоштовні путівки в санаторій або компенсацію за них (будь-які санаторії – не лише українські) і, природно, грошові випла-ти. Особливо відзначимо: це пропонують депутати від Опозиційного Блоку. Ті самі, які під час перебування у владі урізували чорнобильські пільги в 2011 році і ті самі, проти яких тоді виступали чорнобильці, штурмуючи ВР.
◆ Проект Закону № 4442, запропонований Радикальною партією Ляшка. Це ще ті популісти! У цьому документі пропону-ється збільшити виплати пенсій чорнобильцям (в першу чергу інвалідам) в рази! За експертними даними, ціна питання – 11,6 мільярда гривень.
Звичайно, усім нам теж хотілося б, щоб зарплати і пенсії в Україні стартували від 500 доларів і вище, але будемо реалістами: в нинішніх умовах це повна утопія. Зате прекрасний привід для дешевого піару.

ДВІ ПРАВДИ

В результаті ми маємо конфлікт, який триває вже багато років: навіть під Кабміном і Верховною Радою регулярно відбува-ються сутички, причиною яких є різні пільги. Виникає питання: “хто правий?” .
Раціональне зерно є в аргументах обох сторін, тому приведемо їх основні тези.

ЛОГІКА І ПРАВДА ЛЮДЕЙ:

◆ Люди постраждали в результаті діяльності (або бездіяльності) влади, і можуть розраховувати на компенсацію завданої їм шкоди.
◆ Закони – основа існування держави і їх необхідно виконувати. Якщо є зобов’язання виплат – виплати мають бути зроблені;
◆ Суми соціальних виплат для простих людей (наприклад, соціальна допомога незаможному громадянинові, надбавка до пенсії) – неприпустимо малі.
◆ Навіть ті малі виплати по окремих програмах частенько не робляться.
◆ Коли держава говорить про урізування пільг і невеликих виплат, але залишає програми, по яких невелика група громадян отримує багато і користується переконливим набором гарантій, – це виглядає цинічно і несправедливо.

ЛОГІКА ВЛАДИ:

◆ Україна – лідер за кількістю пільг для своїх громадян. У країні, на території якої залишилося близько 36 мільйонів насе-лення, 10 мільйонів громадян мають в цілому 18 мільйонів пільг (деякі – по дві й більше).
◆ Згадана система забезпечується податками працюючих громадян. Таких, за різними оцінками, від 11,5 до 13 мільйонів. Але з цієї суми не менше 5,2 мільйонів отримують зарплату з бюджету. Якщо спростити, то 6-7 мільйонів громадян своїми податками платять заробітну плату 5,2-5,5 мільйонам бюджетникам (які також сплачують податки). Отримані гроші витрача-ються на пенсії та соціальні виплати. На одного працівника (не бюджетної сфери) доводиться декілька пільговиків і пенсіоне-рів.
◆ Великі виплати можливі, якщо забирати більше податків у працівників. Але тоді трудова міграція лише посилиться – стане менше працюючих – в результаті, через рік-два, податків (відповідно – можливостей для фінансування пільг) стане ще менше.
◆ Держава сьогодні просто не в змозі виконати усі узяті на себе зобов’язання. Збереження системи соціальної підтримки в її теперішньому виді не відповідає економічному стану держави, вектору його розвитку. Річ у тому, що значна частина пільг приймалася законами УРСР або в перші роки існування незалежної України, коли економіка, за великим рахунком, була плановою, а велика частина власності – державною.
Але вже до середини 90-х ситуація змінилася. Сфера обслуговування, торгівля, транспорт, стали переважно приватними. І вартість пільг для держави різко зросла – адже одна справа компенсувати з бюджету собівартість товару/послуг державної ком-панії, і зовсім інша справа – вартість (разом з прибутком) товарів і послуг приватного бізнесу.
Наприклад, той же проїзд. Одна справа – компенсація державному перевізникові, в цьому випадку сума компенсації небага-тьом перевершує собівартість послуги. У випадку з комерційним перевізником держава покриває повну вартість (з урахуван-ням прибутку перевізника). Те ж саме торкається пільгового харчування, частково медобслуговування та інших сфер.

ТРЕБА ПРАЦЮВАТИ І МЕНШЕ КРАСТИ

Усі вище перелічені аргументи влади виглядають переконливо, але тільки на перший погляд. Насправді ж, вони усі розби-ваються об декілька простих аргументів.
◆ Говорячи про те, що в країні надто багато пільговиків, держава практично жодного разу не провела їх верифікацію (переві-рку) по основних категоріях. А якщо врахувати, що в Україні процвітає корупція, то “липові” (по суті – куплені) посвідчення “афганців”, “чорнобильців”, інвалідів та інших вразливих категорій зустрічаються фактично на кожному кроці. І це – одне з джерел заробітку для чиновників. Навіть серед депутатів Верховної Ради кожного скликання ми бачимо від половини і більше інвалідів – а що вже говорити про простих людей, які вимушені виживати за копійки? Як результат, в Україні є села, мешканці яких на 100% складають інвалідів 3-ої групи (просто скидаються фельдшерові – той їде в район і “домовляється” з ким потріб-но).
Насправді ж, бездумне збереження існуючої системи соцпідтримки і величезна кількість пільговиків надзвичайно вигідні українським політикам – це одна з основ їх електоральної підтримки.
◆ Говорячи про стан економіки, влада взагалі нічого не робить для того, щоб її розвивати, підвищувати її ефективність. Бі-льше того, за роки незалежності (читай – капіталізму) вона тільки розвалювалася і деградувала. Досить сказати, що ВВП Украї-ни в 2017 році склав усього 60% від ВВП УРСР за 1990 рік (у доларовому еквіваленті, з урахуванням інфляції долара). Це най-ганебніший показник серед усіх колишніх радянських республік, хоча після розпаду СРСР саме Україна мала самі кращі стар-тові можливості для прискореного розвитку. І в цьому треба звинувачувати виключно мафіозно-олігархічну владу України.
◆ Говорячи про відсутність коштів та неможливості держави фінансувати взяті на себе зобов’язання, “батьки нації” делікатно умовчують про десятки мільярдах доларів, які проходять повз державну казну на митниці, в тіньовій економіці, безпосередньо розкрадаються з бюджетів усіх рівнів, виводяться в офшори і так далі.
Колосальні кошти йдуть і на утримання величезного бюрократичного апарату (за оцінками експертів, його можна скороти-ти раз в п’ять), на абсолютно даремні “антикорупційні” структури та ін.
Цей список можна було б і продовжити, але навряд чи в цьому є необхідність. Можна коротко сказати словами Олександра Мороза, які вже стали класичними: “Гроші в Україні є. Просто потрібно менше красти”.

Олександр Полуянов