УКРАЇНА – ВЕЛИКИЙ СМІТНИК?

В Україні з кожним роком збільшується кількість сміття і це стає критичним: першим тривожним дзвінком був Львів, на черзі й інші міста і райони. За даними Держстата, за минулий рік в країні накопичили більше 366 млн тон сміття, що на 70 млн більше показників 2016 року. В Україні 5 тисяч легальних полігонів для поховання непотребу і ще 27 тисяч нелегальних, а їх загальна площа співставна з територією Данії.

На численних сміттєвих звалищах по всій Україні зараз зберігаються 12,3 мільярда тон відходів – тобто, більше 300 тон на кожного українця.
Характерно, що 1 січня цього року вступили в силу зміни до “сміттєвого закону”, які були прийняті ще в 2012 році. Во-ни торкаються поховання відходів, їх роздільного складання і переробки. Тобто, ще при “злочинній” владі було надано шість років, щоб підготуватися до змін. Але, як це часто буває в Україні, про проблему згадують тільки тоді, коли вже піз-но шукати раціональні шляхи рішення.
Практично усі відходи українців (94%) не переробляються, а просто відправляються на звалище. Переробляється усього 6%, з яких три відсотки спалюються.
Для порівняння: в Європі середня доля відходів, що переробляються, складає майже 60%. Лідером є Скандинавські кра-їни. Наприклад, в Швеції на поховання йде лише 0,8% сміття, а решту переробляють, або спалюють для отримання енер-гії (теплової та електричної). Більше того, шведи навіть закуповують сміття в сусідніх країнах для переробки.
Але залишимо в спокої Швецію – для нас це все одно, що космос. Для коректнішого порівняння візьмемо нашого най-ближчого сусіда – Польщу : там ховають близько 44% сміття. Порівняйте з нашими 94 %.
Найцікавіше в цьому те, що українське екологічне законодавство відповідає європейським нормам.
Згідно з цими положеннями, придатні для повторного використання безпечні відходи повинні вирушати на відповідні підприємства, безпечно вивозитися на полігони, а з небезпечними необхідно проводити спеціальні операції. При цьому на звичайні звалища не повинні потрапляти відходи, які розкладаються біологічним шляхом.
Але, як це часто буває, норми нашого екологічного законодавства залишаються лише на папері. Наша влада, хто б при ній не знаходився, увесь час відкладає сміттєве питання до кращих часів. Але оскільки ці кращі часи чомусь не настають, питання так і не вирішується.
За словами експертів, щоб справлятися з існуючою масою відходів, необхідно не менше 20-30 сміттєспалюючих заводів, тисячі ліній по сортуванню та стільки ж робочих місць. Це бізнес, що лежить фактично під ногами, який насправді не так складно організувати й настроїти. У всьому цивілізованому світі це вже давно розуміють і працюють в цьому напрямі.
Але нашим “батькам нації” не до цього. Вони визнали необхідним знову законодавчо відстрочити вступ в силу норми про заборону на поховання відходів – ще на сім років (У Верховній Раде вже з’явилися відповідні законопроекти).