ЯКІЙ УКРАЇНІ СЛАВА?

Перші весняні дні не принесли на Україну тепла… Закономірно це чи ні – судіть самі. Але кожному з нас хочеться тепла душевного, тепла у відносинах один до одного, спокою та миру в державі, соціальної справедливості та життєвого достатку.
Що відбувається в країні, що відбувається зі свідомістю людей?
Як закінчити конфлікт на Донбасі? США та Євросоюз – наші союзники чи приховані вороги? Про це та про подальші перспективи життя нашої Вітчизни в інтерв’ю Олександра Мороза сайту From-UA

– Олександре Олександровичу, Ваші спостереження щодо того, що відбувається в країні? Як Ви оцінюєте ситуацію?
Загалом йде процес знищення держави. Процес цілеспрямований, здійснюється владою під зовнішнім управлінням. Складовою цього процесу є зруйнована повністю економіка, тому, зокрема, ніякої гарантії щодо зростання бюджету немає. Відбулася абсолютна деградація виробництва. Масове безробіття спонукає людей продуктивного віку втікати з України. Маємо приблизно половину населення від того, що було в 1991 році. Якщо ж взяти до уваги ще й структуру населення, то ситуація взагалі трагічна, оскільки і за віковим складом, і за рівнем народжуваності (вона вдвічі менше від смертності) процес розвивається небезпечно, вже тільки цього достатньо для зникнення держави. В цей же час владою підтримуються різні протистояння всередині суспільства, і окрім балачок про єдність нічого не робиться насправді. На історичній, етнічній, релігійній, культурній і інших підставах відбувається те, що не допустимо у нормальній державі. Раніше я обурювався, дивувався байдужістю влади до цих проблем, а тепер переконуюсь, що так і сплановано, вона «при ділі». А практичні кроки до нищення державності полягають у тих псевдореформах, котрі відомі всім людям – це пенсійна, медична, готується земельна, адміністративно-територіальна, судова і інші, які об’єднуються лише одним – всі вони антиконституційні. Влада діє злочинно, використовує методи, які відповідно класифікуються Кримінальним кодексом.
Нинішній етап характерний і тим, що всі суб’єкти політичного дійства (вони всі, як правило, входять у певні фінансово-кримінальні групи) стали на страт політичних кампаній, щоб знову дістати владу і використовувати її, як і раніше, – для особистого збагачення. Саме тому загострилися дискусії, проводяться різні акції. Акції небезпечні, бо у багатьох випадках в руках «мирних» протестантів є зброя. Це посилює тривогу у суспільстві, певні виклики створює і для влади. Вона ж, однак, бореться за владу, їй ніколи займатися тим, що найбільше турбує людей, в першу чергу припиненням війни і збереженням країни.
Нинішня влада знає, що вона не має підтримки у населення, тому не готується до реальних виборів. Вона хоче залишити все як є, вкинувши в стіни парламенту (для годиться) недолугий виборчий кодекс, який не буде прийнятий (ним не можна було б користуватися навіть в разі прийняття). Влада орієнтується на власний досвід, на підтасовку голосів, на заміну протоколів комісій. Не випадково не проводиться вже 18-й рік перепис населення, щоб мертві і живі (емігранти також) «голосували» як треба. З цією ж метою прискорюється «добровільне» об’єднання громад, щоб спростити можливість фальшування виборів. Враження таке: влада народу чужа. Так воно і є, бо вона неконституційна. Адже Конституція не дозволяє ні президенту, ні депутатам, ні урядовцям займатися прибутковою діяльністю, а вони всі свої зусилля зосереджують лише на власному збагаченні. Принаймні так це сприймається людьми, особливо після інформації про офшори і декларації.
Та найбільша тривога виникає з приводу того, що вже найближчим часом може загостритися ситуація на сході України, платою за збереження нинішньої влади стануть сотні і тисячі смертей. Це надто висока небезпека і нічим не виправдана ціна. Уважно переглядаю матеріали в Інтернеті, чую різні коментарі. Інколи здається, там маскуються істинні наміри влади. Боюся, що в декого, вибачте, з придурків клепки вистачить, щоб вдатися до сили. Це передбачає змогу, оголосивши військовий стан, припинити всілякі політичні кампанії, зберегти свою присутність у владі. Тут не йдеться ні про територіальну цілісність держави, ні про захист України, там є лише персональний інтерес людей, які давним-давно себе бачать поза межами України. Це видно з їхніх статків, офшорних рахунків, з маєтків, які вони мають у Лондоні, в Іспанії, в інших країнах. І безперечно, це все в сукупності підтверджує сказане раніше – ми знаходимося в процесі фактичної ліквідації держави.

– Ваше бачення – як закінчити конфлікт на Донбасі мирним шляхом?
Треба тим займатися. Є основа – це наша земля. Чому офіційно влада ні разу не спілкувалася з тамтешніми людьми? Чого вони добиваються? Чого вони хочуть? Влада все зводить до одного – втручання Росії. І все? Ясно, один з суб’єктів кривавого конфлікту (опосередковано чи безпосередньо) є Росія. Є президенти двох країн – чому вони разом не займаються цією проблемою? Адже шкода наноситься Україні в першу чергу, але й Росія нічого не виграє. Кажуть, це аргумент на президентських виборах в Росії. Та ні, конфлікт уже давній, всі політичні дивіденди з нього в Кремлі вибрані. Був би набагато більший дивіденд, якби припинилась бойня, бо жертви з російської сторони теж не малі. Тому зустрічатися слід двом президентам, маючи узгоджену основу – Україна позаблокова, без’ядерна, постійно нейтральна держава. Це не поступка Кремлю. Це норма нашої Декларації (ініціатива колишніх Рухівців), прийнятої в 1991 році, як одна з мотивацій Акта про незалежність, як ідея для Конституції. Контраргумент давно відомий, – ми йдемо в НАТО. Так говорять ті, хто краще від інших знає, що нас там не ждуть, по-перше, а по-друге, за статутом НАТО ми не можемо там бути. Тоді навіщо дурити людей, закликати їх до жертовних кроків, при тому уникаючи ризиків? Потрібен позаблоковий, нейтральний статус держави під егідою Ради безпеки ООН, так, як в Австрії, Швейцарії і інших країнах. Це не заважає відновленню оборонного комплексу країни. Ми не маємо його тепер, він розікрадений, хоча був один з найпотужніших в складі колишнього СРСР. Затим – дипломатичні кроки для відновлення кордону на сході України так, як він був проголошений у 1991 році. Одночасно слід розпочати надзвичайно важку роботу з консолідації суспільства, зважаючи й на те, що відбулося за останні 4 роки. Багато чого втрачено, адже тривалий час в Донбасі пропагандою оброблялось населення стосовно повернення через РФ до Союзу, до соціалістичного ладу. Це бальзам на душу людям старшого покоління, які на тлі нинішніх нестатків і ностальгії не звертають увагу на те, що в Росії такий же дикий капіталізм, як і в нас, що ніякого Союзу і соціалізму там немає. З іншого боку, недопустимі перекоси бачимо на інших територіях України. Влада ніби не знає, що у кожної території країни є своїх цінності, свої традиції, свої уподобання людей. І коли сьогодні, наприклад, у Львові руйнують пам’ятник воїнам радянської армії, які звільняли місто від фашистів, то донеччанами це не може сприйматись нормальним. Вони бачать ненависну позицію нарваних молодиків з числа націоналістів, а де ж позиція влади? Тим паче, що Львів звільнили 1-й і 2-й Українські фронти, себто хлопці, яких у 43-44 роках призивали на недавно окупованій території зі сходу і центру України. Вони за кого поклали в Галичині своє життя? Вони воювали не за Сталіна, а проти загарбника. Львів’яни, котрі байдуже спостерігають за святотатством, видно забули, що до війни у Львові переважно жили поляки і євреї, українці там були упосліджені. А тепер, бачте, чиїсь «активісти» трощать пам’ятники, а місцева влада вважає це мало не проявом патріотизму. Ні, це ідіотизм! Влада здогадується, як це сприймають луганчани, чи й скрізь в Україні? Чи владі байдуже? Вона мовчить, стоїть осторонь. А процес іде, виходить – влади або немає, або вона ворожа більшості населення. Мовчання – дія, що суперечить Основному Закону. Адже всі декомунізації, люстрації, перейменування… разом означають переполітизацію. Це те, що заборонено Конституцією, тому що державною не може бути ніяка ідеологія в Україні. В нас є віце-прем’єр з відповідних питань, є Міністерство пропаганди, є інші структури. Вони сліпі чи глухі? Чи байдужі до потреби єднати людей?
Один лише приклад. Недавно познайомився із заслуженим артистом України Михайлом Джаманом. Він розпочинав з Яремчуком, Івасюком, Зінкевичем, іншими майстрами (іще – він доктор економічних наук, нині працює в Полтаві). М.Джаман побачив у Полтавському драматичному театрі талановиту виставу одного актора, зроблену за творами Кобзаря. Це нова сторінка Шевченкіани. Слід було дещо погодити в Міністерстві культури. Я переговорив з міністром: прийміть, якщо можна, у людини цікава пропозиція. Ніщук запевнив: «Хай приїжджає», назвав дату. Натомість, М.Джаман попав до якогось чиновника, той сказав, що міністр приймає людей один день – на початку місяця, а перед тим чиновнику письмово треба викласти суть пропозиції. Як таке сприймати? Чим так сьогодні переймається міністерство культури? Я 10 (!) років на громадських засадах вів на радіо “Культура” передачу “Обличчям до вогню”, популяризував майстрів слова, письменників, художників, співаків (колишніх і нинішніх, дисидентів і підтримуваних владами, емігрантів і розстріляних, самодіяльних і професійних). Рейтингову передачу закрили через те, що вона була… рейтинговою. Зустрічаючись з митцями, переконався, що ніхто в державі не займається обміном здобутками культури між регіонами України. Все пущено на самоплив, культура також переведена на рейки ринку. А цього не можна робити, Європа навіть офіційними документами те підтверджує. Байдужість держави, її влади плодить псевдокультуру, принижує митців, блокує порозуміння в суспільстві. Невже це нікого не турбує? Це теж іще одне свідчення знищення держави і суспільних зв’язків, бо одне з другим тісно зв’язане.

– Що сьогодні відбувається зі свідомістю людей?
Дійсність тяжко впливає на свідомість людей. Спостерігається розчарування, безнадія, соціальна апатія, роздратування. На людей впливає інформаційний простір. А його «підчищають». Черговий, вибачте, недоумок пояснює, який фільм можна дивитися, а який не можна. Чому сьогодні таким попитом користуються фільми “Любовь и голуби”, «В бой идут одни «старики» чи “Москва слезам не верит” (останній нібито попадає під заборону)? Тому, що в тих фільмах є людина з її життєвими справжніми ситуаціями. Є доброта. А які сюжети з нинішнього екрану? Бойовики, кров, мораль з о н и. Більше немає про що говорити? І при цьому лунає: там «совки», а ми – сучасні! А хто ж ви? Нелюбі вам «совки» створили державу, базу економіки, дали всім роботу, забезпечили перший у світі політ людини у космос. Вони гарантували всім достаток, хай середній, але в цьому сенсі ми не поступалися багатьом іншим країнам. А що є від «антисовків»? Для чого ж ви ганите людей, котрі вам забезпечили життя? Вас нібито і вчили не так і не тому, і лікували не так. То спочатку зробіть щось краще, хоч що-небудь, а потім, якщо немає глузду і совісті, кивайте на минуле. Була ж, наприклад, визнана в світі передовою профілактична система в медицині. Ви її зруйнували, тому сьогодні немає навіть вакцини від кору, правця (стовбняку) та інших хвороб. А офіційні медіа гримлять про зрушення в медицині. Я кілька днів тому був на своїй малій Батьківщині. У селі немає фельдшера, дочекатися «швидкої» – фантастика. У районній лікарні немає ні інструменту, ні матеріалів…, про профілактику вже ніхто не згадує. Про плату за лікування страшно говорити. Хтось із патріотів-реформаторів (звісно, «несовків») думає про те, як це виглядає на тлі тих статків, що є сьогодні в українців?

Продовження буде