ЦУГЦВАНГ ПОРОШЕНКА

Якщо Порошенко підтримує реформаторські очікування проєвропейської частини українського суспільства, він піде проти інтересів своїх однодумців

Текст опубліковано з дозволу автора

2018 рік розпочався для Петра Порошенка невдало. Журналісти українського бюро радіо «Свобода» обнародували інформацію про таємну відпустку президента України на Мальдівах. За їхніми оцінками переліт та проживання протягом 6 діб у готелі Cheval Blanc Randheli 6 дорослих та 2 дітей обійшовся майже у $500 тисяч.
Громадська думка в Україні розділилась: з одного боку, ні для кого не секрет, що діючий президент України входить у п’ятірку найбагатших українців, а, за оцінками інвестиційної компанії Dragon Capital, навіть зумів збільшити свої статки за минулий рік на 7%. Так що тижневий відпочинок для себе і своїх близьких у цьому райському куточку начебто дозволити собі може.
Інша частина українців справедливо зауважила: в умовах триваючої російської агресії, окупації Криму і частини Донбасу, коли країна волає про військову і фінансову допомогу, – головнокомандувачу Збройних сил і главі держави можна було б бути більш розважливим і прихильним до стандартів поведінки, наприклад, європейського політикуму.
Одначе, навіть ця гучна дискусія не змогла відвернути увагу від іншого чутливого питання, у якому, як у краплі води, відображується боротьба старого і нового (постмайданного) в Україні. Йдеться про зміст і долю Антикорупційного суду. Цей суд є недостаючою ланкою у боротьбі із топ-корупцією, за відсутності якої, зростаюча активність новостворених Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури нагадує роботу двигуна на нейтральній передачі: сотні справ «зависли» без руху у нереформованих судах, жоден із знакових топ-корупціонерів не отримав поки що судовий вирок.
Петро Порошенко був послідовним противником створення антикорупційного суду. У виступі на міжнародному форумі YES у Києві (вересень 2017 р.) він прямо заявив, що антикорупційні суди існують лише в Кенії, Уганді, Малайзії та Хорватії і не довели свою ефективність. Натомість наполягав на створенні антикорупційної палати в існуючій судовій системі. Під тиском проєвропейськи орієнтованої частини суспільства і західних партнерів він змушений був начебто змінити власну думку. Начебто, бо поданий в останній день роботи парламенту у 2017 році законопроект про антикорупційний суд має на меті вихолостити ідею створення ефективного судового органу для боротьби із топ-корупцією, а, натомість, утворити інститут, який буде чутливим до побажань діючої влади.
Двічі таку махінацію вже вдалося провести стосовно Національного агентства по запобіганню корупції та Державного бюро розслідувань. (У листопаді 2017 р. директор департаменту НАЗК на брифінгу обнародувала інформацію про виклики співробітників до адміністрації президента стосовно вибіркового оприлюднення висновків перевірки декларацій високопоставлених чиновників).
Незважаючи на новорічні та різдвяні свята, розгорнулась гостра дискусія стосовно президентського законопроекту. Дев’ять українських і міжнародних громадських організацій вмотивовано оцінили проект закону як такий, що суперечить висновкам Венеціанської комісії і «не дозволяє забезпечити незалежність антикорупційного судочинства».
Організація Transparency International назвала три головні проблеми законопроекту:
1.Чистота відбору суддів під запитанням. Всупереч рекомендаціям Венеціанської комісії роль громадської ради міжнародних експертів свідомо занижена.
2. Підсудність Антикорупційного суду у проекті не включає всі злочини, що перебувають у підслідності НАБУ. Натомість йому на розгляд можуть направлятись справи щодо злочинів з підслідності національної поліції чи Державного бюро розслідувань. Тим самим суд можна буде «завалити» справами, що не відносяться до топ-корупції.
3. Завищуються вимоги до кандидатів у судді Антикорупційного суду. Transparency International вважає, що це стане штучно створеною перепоною для сформування суду і початку його роботи.
Слідом за громадськими активістами з різкою критикою президентського законопроекту виступили Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Євросоюз.
Петро Порошенко опинився у дуже непростій ситуації. 31 березня 2019 відбудуться чергові вибори президента України. Країна фактично вступила у передвиборчий рік. Вся передвиборча активність команди чинного президента, яка пов’язана із акумулюванням коштів, «зачисткою» інформаційного простору, переслідуванням антикорупційних активістів і реорганізацією місцевих судів (із вибірковою переатестацією суддів) має сенс, якщо Петру Порошенку вдасться зберегти опору на своїх прихильників у політико-бізнесовому середовищі. Для більшості із них і запровадження електронного декларування доходів, і початок роботи новостворених антикорупційних органів – стало справжнім шоком. Завершення формування антикорупційної тріади вони справедливо розцінюють як пряму загрозу олігархічному режиму, який їм хоч і із втратами, але вдалося зберегти після Революції гідності 2014 року. Петра Порошенка вони сприймали як гаранта такого стану справ. А тепер цей гарант втрачає довіру у їхніх очах.
Гарною ілюстрацією реальних настроїв серед депутатів парламентської більшості став діалог журналіста інтернет-видання «Українська правда» із представниками фракції Блоку Петра Порошенка та «Народного фронту», зокрема, екс-прем’єр-міністром Яценюком: «Якийсь мудак з-за «бугра» прийде і буде розказувати нам, як тут жити і будувати свою країну? Вони зроблять свій ручний суд і це все – кінець. Вони замкнуть вертикаль: НАБУ – САП – суд. Вони там думають, що натиснуть на Порошенка, а він змусить нас усе прийняти. Але так не буде. Не в цьому випадку».
Далі-більше: 23 січня група народних депутатів від правлячої коаліції зареєструвала законопроект, яким намагається скасувати кримінальну відповідальність чиновників за незаконне збагачення.
Президент Петро Порошенко опинився у цугцванзі. Якщо він підтримує реформаторські очікування проєвропейської частини українського суспільства, – він діє всупереч корінним інтересам своїх однодумців, а реалізуючи запити свого політико-бізнесового оточення, – ризикує опинитися у стані ворогів Майдану.
Три роки тому його попередник піддався тиску Росії та свого оточення, знехтував євро-очікуваннями громадян і закінчив ганебною втечею до Ростова-на-Дону.
Яким буде вибір Петра Порошенка у начебто іншій, а, насправді, вельми схожій ситуації – побачимо зовсім скоро.

Ярослав МЕНДУСЬ,
політичний радник віце-президента Європейського парламенту

Наша довідка

Ярослав Петрович МЕНДУСЬ
Більше десяти років був радником голови парламенту О.Мороза та керівника СПУ, входив у склад Політвиконкому СПУ, був народним депутатом. Він принципово розійшовся поглядами з «оновлювачами СПУ», боровся за збереження партії як єдиного представника сучасних лівоцентристських сил в Україні. Коли олігархічна влада і залежні від неї «оновлювачі» добилися вилучення СПУ з політичного простору України, Я.Мендуся, знаючи його підготовку, запросили на роботу в структури Європарламенту. Нині він політичний радник віце-президента Європарламенту, орієнтує керівництво цього міждержавного інституту на об’єктивну оцінку того, що відбувається в світі, Європі (і Україні, зокрема).
В тій об’єктивності легко можна переконатися зі змісту уривків з його публікації в низці зарубіжних видань.