ХТО ПЛАТИТИМЕ ПО БОРГАХ?

Жити у борг легко і приємно. Але тільки до того моменту, поки не настає година розплати. Влада України набирала борги довго і дуже охоче, не особливо замислюючись про майбутнє і пишаючись своєю незалежністю. Але “усьому прекрасному приходить кінець”: впродовж 2018-20 рр. Україна повинна виплатити за державним і гарантованим державою валютним боргом близько 20 млрд доларів і ще 5 млрд – по боргах держкомпаній.

ОНУКИ СВИРИДА ГОЛОХВАСТОВА

Виступаючи на засіданні уряду, прем’єр-міністр Володимир Гройсман “з болем в душі” розповів про величезні борги, які непосильним вантажем повисли на шиї України, а на завершення заявив: “Це величезна цифра, яка стане вантажем для бюджету кожної української сім’ї. Наше завдання сьогодні – більше заробляти грошей до бюджету, ми повинні повер-нути ці борги, щоб Україна була вільна”.
Якщо дивитися принципово і в корінь, то головна проблема всіх зовнішніх запозичень (при всіх президентах і урядах) полягає в тому, що ці кошти використовувалися вкрай неефективно, бездарно, і навіть злочинно: переважно вони прої-далися, використовувалися в різних корупційних схемах, виводилися в офшори і розкрадалися. Але ми зараз не про це.
Річ у тому, що сума в 80 мільярдів доларів (така, на думку експертів, являється заборгованість країни перед зовнішніми кредиторами) – далеко не позамежна для такої країни, як Україна.
Питання тут навіть не в загальній сумі боргу, а в можливості віддавати. Адже за останні роки нинішня влада послідовно ліквідовувала всі можливі “точки зростання” і “центри прибутку” національної економіки. Простіше кажучи, економіка України системно приведена в такий стан, що ці борги віддавати просто нема з чого.
Відомо: щоб отримувати валюту для обслуговування зовнішнього боргу є два основні способи. Перший – продовжувати зовнішні запозичення, і ще глибше занурюватися до боргової ями – чим і займалися усі останні роки наші “реформатори” (по суті, це шлях наркомана на голці). Другий – розвивати економіку, і забезпечувати приплив валюти від зовнішньої торгівлі.
Але з цим у нас останнім часом великі проблеми: тільки в 2017 р. негативне сальдо зовнішньої торгівлі виросло в 2,2 рази, і досягло 5,2 млрд доларів. Іншими словами, за останні роки економічна система України була перекроєна і згвал-тована таким протиприродним чином, що вона тільки вимиває валюту з країни. До речі, значною мірою це сталося “за-вдяки” рекомендаціям експертів МВФ, які зараз розводять руками і намагаються грошей не давати. Проте значна частка відповідальності за цей розвал лежить і на наших “батьках нації”.

РОГИ ТА КОПИТА

Зараз вже не прийнято згадувати, але коли “керманичі” України оголосили безоглядний курс на Захід, вони нас заспо-коювали: мовляв, наші виробники дуже швидко модернізуються (зрозуміло, за допомогою наших західних друзів і парт-нерів) і підженуть якість своїх товарів до стандартів ЄС. І вже через декілька років ми завалимо своєю продукцією не лише Європу і Америку, але і весь світ. При цьому високочолі експерти з розумними обличчями порівнювали “відсталі і мало-місткі” ринки СНД з високорозвиненим і багатим ринком Євросоюзу – і малювали перед нами самі райдужні перспекти-ви.
Але, як мовиться, “не так сталося, як гадалося”. Дуже скоро виявилось, що багато товарів (у тому числі і високотехноло-гічні), які давали левову частку валютних надходжень в нашу країну, окрім Росії і країн СНД нікому на світових ринках не потрібні. Таким чином, замістити “випадаючі” ринки стало просто нічим: по суті, стався класичний “самостріл”.
Підсумок відомий: квоти на експорт наших товарів в ЄС вичерпуються за лічені дні, а в українських ЗМІ раз у раз з’яв-ляються захоплюючі статті про те, що Україна збільшила експорт відходів харчопрому, бджіл, равликів, джмелів, жаб, пуха, пір’я, шелаку (екскременти черв’яків) та ін.
Про це можна говорити дуже довго, прикладів тому – маса, візьмемо лише один з останніх. Не так давно в ЗМІ пройшла інформація про консервацію виробництва на останньому значимому для України автомобільному заводі ЗАЗ : підприєм-ство з проектною потужністю в 150 тисяч (!) машин в рік, за 2017 рік зробило всього 1674 автомобілі. І було законсерво-вано в 2018-му “у зв’язку з відсутністю замовлень”.
Власне кажучи, це означає смерть українського автомобілебудування як галузі, що і було офіційно підтверджено прес-службою “УкрАвто”. Але виникає питання: чому не стало замовлень?
Причина проста: відразу ж після приходу до влади, уряд України прийняв рішення про “революційне” зниження мит на імпорт автомашин іноземного виробництва. Іноземні виробники поаплодували, а наші українські – тихо і закономірно померли.
Змінився і профіль економіки. Ще в 2006 році Україна належала до категорії країн з “розвиненим промисловим поте-нціалом” – вітчизняна промисловість налічувала близько трьохсот галузей, а ведучими були чорна металургія та машино-будування. Так от: на сьогодні чорна металургія знаходиться в крутому і затяжному “штопорі” (чого варта хоча б “блокада Донбасу” та її наслідки), але все-таки ще дихає. А ось з машинобудуванням в країні “Європейській демократії, що перемо-гла,” ситуація зовсім ахова : щось десь ще за інерцією ворушиться, але якось зовсім в’яло, більше нагадуючи передсмертні конвульсії (досить сказати, що близько 20% експорту продукції машинобудування України складають дроти для свічок запалення).
Про транспортні і транзитні можливості і говорити нічого. З “мосту між сходом і заходом” (у сенсі транспортної логіс-тики) Україна перетворилася на глухий європейський тупик – тому що на сході від України географія не передбачила для нас ніяких інших територій, окрім Росії. Похмуре майбутнє чекає і українську газотранспортну систему, яку вже незаба-ром замінять “Північний поток-2” і “Турецький потік”. Адже тільки за транзит газу по своїй трубі Україна доки отримує близько 3 млрд доларів.

ГОРЕ ПЕРЕМОЖЕНИМ

Українська влада, яка довела країну до банкрутства, живе за принципом “нам би день простояти, та ніч протриматися”, – а тому особливо не панікує. А якщо що – є солідні рахунки в зарубіжних банках і місця, куди можна “вчасно змитися”.
Таким чином, пан Гройсман, виступаючи на згаданому засіданні уряду, був багато в чому правий: борги, які набирала влада, лягають на плечі простих українців, “кожну українську сім’ю”. Тому, вразі якщо влада боргів не платить, то це зовсім не означає, що по них не доведеться розплачуватися народу – хоча багато хто досі думає, що вони тут “ні при чому”.
Та ми, загалом, вже і зараз по цих боргах платимо. Нагадаємо, що принцип роботи МВФ з країнами-боржниками – за-безпечення бездифіцитності бюджету, що забезпечує безперебійність обслуговування боргу. Простіше кажучи, якщо бю-джет не поповнюється за рахунок доходів від зовнішньої торгівлі, сплати податків і т. д., його необхідно скорочувати. Природно, за рахунок соціальних виплат, витрат на медицину, освіту, культуру і т. п. Саме ці витрати йдуть під ніж і перекладаються на плечі громадян. І такі “кохані” населенням реформи, як медична, освітня, пенсійна і комунальна, здійснюються на вимогу МВФ з єдиною метою – максимально урізувати бюджетне фінансування цих галузей.
Зараз МВФ вимагає підвищити тарифи на газ для населення – і зовсім не тому, що там сидять якісь лиходії, що ненави-дять українців. Просто, коли влада не в змозі платити по рахунках, то їх все одно хтось повинен сплачувати.
Єдиний спосіб позбутися від боргового зашморга – це розвиток реальної економіки і повернення на традиційні для України ринки країн СНД, односторонній відхід з яких обійшовся нам в десятки мільярдів доларів чистих втрат. Про це вже практично відкритим текстом говорять навіть європейські і американські експерти, а зовсім нещодавно в цьому ж дусі висловилася й бувша міністр фінансів, громадянка США Наталія Яресько. Але якраз на це і не готова йти нинішня влада, яка швидше уморить країну і її жителів.

Олександр МИХАЙЛОВ