УКРАЇНСЬКІ ХРОНІКИ

Як це часто буває на початку кожного року, останнім часом українські ЗМІ розродилися безліччю статей-роздумів про те, куди рухається Україна, які перед нами вимальовуються перспективи, і яке місце нашої країни у світовому економічному порядку. Чесно кажучи, після аналізу таких матеріалів стає якось ніяково. Втім, судіть самі.

ДОБРЕ ЖИВЕМО?

Національний дохід України на душу населення у кінці 2016 р. склав 2,3 тис. доларів. Для порівняння: в Польщі – 12,7 тисяч, в Словаччині – 16,8 тисяч, в Естонії – 17,8 тисяч доларів. В результаті ми розташувалися між Марокко (2,9 тис. дол.) і Гондурасом (2,2 тис. дол.). Зрозуміло, що при таких показниках не може бути і мови хоч про якесь реальне підвищення народного добробуту.
Але час йде – і, незважаючи на все “економічне зростання імені Гройсмана” – за підсумками 2017 року сума національного дохіду на кожного українця знизилася ще більше – до 2185 доларів (дані Всесвітнього банку) – що всього на 10 доларів більше, ніж в африканській Нігерії. Хоча ще в 1991-му середньостатистичний українець був в 5 разів багатшим за нігерійця. Сьогодні ж навіть такий популярний серед українців Гондурас залишив нас позаду.
Іншими словами, Україна вже знаходиться в числі найбільш слаборозвинених, безнадійно відсталих країн, які, за словами професора КНЕУ Тетяни Унковської, характеризуються “перманентними кризами, сировинним характером експорту, активно екс-портують в розвинені країни дешеву робочу силу і високими темпами втрачають свої природні ресурси”. Наприклад, Марокко впродовж XX ст. втратило 70% своїх унікальних лісових угідь : вони знизилися з 14 до 4 млн га. Неважко помітити, що перед Україною вже виразно маячить така сама перспектива (див. статтю “Топорная работа” на стор.5).
Йдемо далі. Згідно з дослідженнями Gallup International (Інституту Геллапа), Україна увійшла до трійки країн з найбільшим рівнем страждання населення. За даними соціологів, 41% населення України живе в крайній нужді та терпить страждання, 50% українців перебувають в проміжному становищі і відноситься до так званих, “що борються”, які живуть в умовах нестабільних і низьких доходів та часто мають проблеми із здоров’ям.
При цьому по рівню охорони здоров’я Україна виявилася на 135-му місці з 148 країн (гірше, ніж Афганістан, Ірак, Судан або Йемен). І це при тому, що радянська система охорони здоров’я Семашка – як би не лаяли її нинішні “демократи” – була зразком для всього світу (у номінації “доступність-якість” їй і сьогодні немає рівних). А згідно з доповіддю “World Happiness Report 2017”, Україна займає 132-е місце в рейтингу щастя – в списку з 155 країн, в яких проводилося дослідження. Так, по висновках Інституту Гэллапа, 9% громадян країни можна назвати “такими, що досягають” успіху. Саме вони в містах-мільйонниках і столиці створю-ють видимість деякого матеріального благополуччя, але їх процвітання з лишком компенсується убогістю та вимиранням іншого населення, а також безперервною війною на сході України. Згідно з даними ООН, в конфлікті на Донбасі вже загинуло більше десяти тисяч трьохсот людей, поранені майже двадцять п’ять тисяч, а всього постраждало від бойових дій 4,4 мільйона грома-дян.

ПРОВАЛ ЗА ПРОВАЛОМ

Усі останні роки вищі чини держави годують народ байками про “реформи” – мовляв, треба ще трішки потерпіти, коли вони запрацюють в повну силу – і тоді ми семимильними кроками рвонемо у світле майбутнє.
У черговий раз на цьому терені відзначився президент Порошенко – 12 січня він повідомив про пріоритетні напрями реформ в країні (у судовій, фінансовій, інвестиційній, і земельній сферах). Крім того, Президент вказав на важливість збереження темпів “фундаментальних змін в країні”.
Проте експерти стверджують: основна мета “реформ”, які влада провела минулого року (освітню, медичну і пенсійну), – це кар-динальне скорочення бюджетних витрат на ці сфери.
“В Україні не проводяться ніякі реформи. Мета будь-якої реформи – поліпшення життя громадян. Те ж що в Україні називають “реформами”, насправді має рівно протилежний сенс і завдання, – стверджує керівник Центру “Третій сектор”, політолог Андрій Золотарьов. – Якби Порошенко дійсно прагнув провести реальні реформи, то ще в 2014 році треба було починати реформу судову. Ну, а оскільки зараз наближається питання про те, якими чином уряд віддаватиме накопичені борги, то нинішня влада активно готується до розпродажу”, – констатує політолог.
За його словами, нині питанням так званої “земельної реформи” займається “ліквідаційна комісія держави Україна”, яка прово-дить передпродажну підготовку останнього національного надбання. Тому в уряді і заговорили про земельну реформу. Насправді ніякої земельної реформи чекати не слід – це буде простий розпродаж землі.
Що ж до економічного “розвитку”, то про це красномовно говорять заводи та фабрики, що закриваються, агонізуюча промис-ловість, постійне погіршення зовнішньоторговельного балансу (переваження імпорту над експортом), а також масова втеча укра-їнців на закордонні заробітки. Але навіть якщо повірити офіційним даним про 2%-е зростання (за 2017 рік), то такі темпи може собі дозволити тільки розвинена країна, що вже має потужну індустріально-технічну базу. У нашому ж випадку 2% – це практично тупцювання на місці.
“Україна росте в два рази слабкіше за глобальну економіку. На це є маса причин. У нас досі немає плану розвитку країни. Краї-на, у якої немає свого плану розвитку, є ресурсом для тих країн, у яких такий план або така стратегія є.
Ринки, що розвиваються, ростуть на 5% в рік. Румунія, якщо я не помиляюся, закінчила 2017 рік зростанням 8% (Україна – із зростанням 2%) – це рівень розвинених країн. Але ми не в тому статусі, і не ті причини такого повільного зростання”, – пояснює директор економічних програм “Українського інституту майбутнього” Анатолій Амелін.
Особливо сильно економічне відставання сучасної України видно порівняно з УРСР. Судячи з антирейтингу Всесвітнього бан-ку, за роки незалежності ВВП України обвалився на 38% – це абсолютний світовий рекорд. Іншими словами, все, чого добився український капіталізм – це 62% від економічного розвитку соціалістичної України. А якщо врахувати, що інші країни весь цей час розвивалися, то частка України у світовій економіці з 1992 по 2016 рік зменшилася в три рази.
“У 1992 році (відразу після розпаду СРСР – прим.) доля ВВП України в загальносвітовому ВВП складала приблизно 1%, тобто один відсоток світової економіки доводився на нашу країну. За чверть століття цей показник впав більш ніж в три рази – за станом на 2016 рік він складав менше 0,3%. Таким чином, вага і вплив нашої країни у світі за ці 25 років скоротилися більш ніж в три рази”, – відмітив економіст Павло Кухта.

КУДИ БІДНОМУ УКРАЇНЦЕВІ ПОДАТИСЯ?

“Як реакція на стагнацію економіки і низьку якість життя, Україна поступово перетворюється на націю емігрантів : мільйони українців від’їжджають як від чуми в інші країни, залишаючи удома не лише улюблену батьківщину, але і клеймо “безробітні” або “дешева робоча сила”. В результаті українці прибирають польські вулиці за 800 євро в місяць, а вулиці наших міст все більше нага-дують пейзажі “Сталкера” Стругацких”, – констатує Тетяна Унковськая.
Проте і тут з’являються проблеми: в прилеглих країнах Східної Європи відношення до українських гастарбайтерів постійно погіршується. Наприклад, останнім часом з’явилися повідомлення про те, що в Чехії вже йдуть масові облави на громадян України. Поліція проводить рейди в торгових центрах, на будівництвах і підприємствах, вишукують громадян України з польською робо-чою візою і депортують їх в Польщу.
Посилили правила в’їзду і поляки, прямо з прикордонного пункту уточнюючи у запрошуючої організації або польського бізнесмена, – чи дійсно вони запрошували того або іншого громадянина України на роботу або навчання.
Розповідаючи про ці факти, політолог Андрій Важдра резюмує: “По-перше, часи липових робітників і учбових віз в Польщу безповоротно пройшли; по-друге, контроль та пресинг відносно українських заробітчан з боку країн Східної Європи тільки по-силюватиметься. По-третє, країни Східної Європи почали активно захищатися від напливу заробітчан”.
Залишається ще “східний вектор”, але і тут намічається “капкан”: київська влада серйозно обговорює можливість обмежити трудову міграцію в Росію. Мовляв, працюючі в РФ громадяни України “попадають під вплив путінської пропаганди”, а значить – і протестний потенціал неминуче зростатиме. Втім, якщо врахувати усе вищесказане, протестний потенціал наростатиме у будь-якому випадку. І дай Бог, щоб в результаті все обійшлося без кровопролиття. Адже люди, які перебувають при владі, вже натворили такого, що у них є усі підстави боятися відплати. Втім, швидше за все вони все-таки встигнуть утекти за безпечний рубіж і там витрачати вкрадені гроші.
Олександр ПОЛУЯНОВ