ПЕРЕДБАЧЕННЯ ХУДОЖНИКА

ПРО СИТУАЦІЮ В УКРАЇНІ І ДЕЯКІ ШЛЯХИ ЗАПОБІГАННЯ КАТАСТРОФИ*

*Скорочено. Повний текст див. www.moroz.today.
Великий енергетик, академік, лауреат, український міністр з 11-річним стажем (!) на цій посаді, блискучий белетрист В.Скляров подарував мені друге видання своєї книжки «Сублимация времени». На титульній обкладинці книжки – картина Ієроніма Босха «Кора-бель дурнів». Віталій Федорович повідав, що художник картинам назв не давав, вони випливали із суті твору, але згадана назва стала рідною для картини. І справді, як іще можна назвати дійство, що твориться на маленькому човнику з букетом польових квітів на вершечку тонкої мачти, котра очевидно не знала паруса. Та й нащо він, коли «корабель» знаходиться на суші, він проріс уже дерев’янистим кущем, а дванадцять дивакуватих підпилих постатей («каманда» – з відомого у нас політичного лексикону) вправля-ється в хоровому співі під акомпанемент лютні.
Вже кілька століть немає Босха, але ж як він вгадав, що знайдеться прототип його картині! Прикро визнавати, але таким прототи-пом виглядає сьогодні наша держава. Вона проростає бур’янами, вкривається сміттям і цвіллю, тріщать її борти так, що й не розі-брати галасу захмелілої влади, зрідка хіба з доброго дива проривається знайоме «Слава Україні!».
Слава!.. Бо нас уже менше половини з чисельності, що була на початку незалежності.
Слава!.. Бо ми підписали Угоду про Асоціацію з ЄС… і т.д.
Давайте зупинимось в славослів’ї і розберемось, що підписано, як підписано і що з того є та буде…

Чим далі, тим більше ми переконуємося в тому, що підготовка до підписання та підписання Угоди про Асоціацію з ЄС вико-ристовувались українською владою як проголошення політичної декларації, щось на зразок передвиборної пустої обіцянки. Наші підписанти дивилися на документ як на індульгенцію за гріхи минулі і майбутні (аякже, вони «європейці»!), а роботою насправді і не думали займатися. Бо якби думали, то хоч би уважно прочитали текст не ними писаної Угоди, проаналізували стан самого Євросоюзу, а ще більше – наслідки вступу в ЄС недавніх нових членів.
Кажу так, залишаючись переконаним прихильником євровибору. Першим про це заявив ще 20 років тому від імені очолюваної тоді партії, маючи на увазі запровадження в Україні європейських засад суспільного життя з пріоритетом забезпечення прав лю-дини. «Збудуємо Європу в Україні!» – таким було тоді і залишається тепер наше гасло. Для того не потрібно було стукатися в чужі двері, клянчити: «Прийміть!». Через те ще п’ять років тому пропонував підписати політичну частину Угоди в односторонньому порядку. То була б справжня демонстрація європейських намірів, план дій для влади, але без застережень, котрі в двосторонньому підписанні документу набувають для нашої держави обов’язкових дискримінаційних ознак.
Справа в тому, що в ЄС склалася система торгово-економічних, політичних та інших взаємин, які фіксували існуючу практику в провідних країнах: ФРН, Британії, Франції… Ця практика влаштовувала ще низку країн Західної Європи, котрих можна разом з названими віднести, умовно, до Центру капіталістичного світу. Інші, в т.ч. і створені внаслідок розвалу соціалістичної системи та Союзу РСР стосовно Центру є периферією капіталізму. Тому, підписуючись в Угоді, ми зобов’язуємось зберігати колоніальну залежність від країн Заходу. Такі ми там і потрібні.
Ще раз звертаю увагу на обумовленість євровибору України, але це наше внутрішнє системне завдання, в якому найважливішим є реформування системи влади та врахування реальної ситуації в економіці. В ЄС теж, не забуваймо, не економічний «рай» (ко-лишній спікер Європарламенту Мартін Шульц заявляв, що ЄС – банкрот, не здатний фінансувати власні програми). Тому не здається дивним, що ЄС відмовився ліквідувати зовнішню заборгованість України та виділити цільові кошти на проведення євро-стандартизації української промисловості, хоч стосовно інших «нових» членів це зробив.
Уявімо собі майже фантастичну ситуацію: ми перейшли на євростандарти. А навіщо? Сучасні «байкарі» при владі та їх недавні попередники і навіть «папередники» говорили про європейський ринок в 500 млн. чоловік, відкритий для України. Це пропага-нда для лохів. Україна нині виробляє (точніше: здатна ще виробляти) не те, що потрібне Європі. А стосовно металу, хімічних товарів, зерна…себто, сировини, то частка українського експорту в цьому сегменті економіки ЄС не перевищує 6-7%, і квоти нам знижуються. Спеціалісти вважають, що при вступі в зону вільної торгівлі наш експорт зростає на 10%, але імпорт – на 50%, що означає, крім іншого, вимивання валюти, якої влада і так напозичалась на кілька поколінь наперед, ще стрімкіше обвалюючи гривню. Причому, в ст.56 Угоди передбачено «…Одночасно з імплементацією стандартів, Україна повинна відкликати суперечли-ві щодо них національні стандарти… ГОСТи, прийняті до 1992 року». Це заслін для експорту в інші країни та імпорту з них, що складає багатомільярдні збитки.
Ще недавно на Майдані зривали овації заяви про європейські зарплати і пенсії. Чи не варто було ще тоді нагадати, що в ЄС усі рівні, але… неоднаково. Що, наприклад, в Румунії погодинна оплата приблизно 3,5 євро, а в Бельгії майже 40 євро (в Україні – вдвічі менше, ніж в Румунії), і що послідовне зниження платіжної здатності наших споживачів та звуження сировинного (лише!) експорту в ЄС при скороченні внаслідок євростандартизації виробництва та експорту ще більше підірве наші можливості на тра-диційних ринках і прискорить закриття ще жевріючих заводів і фабрик. Таким способом створюються умови для перетікання робочої сили з країн периферійного капіталізму в Центр. Ми замикаємо ланцюжок міграції, спокушаючись на краще оплачувані (ніж у нас, хоч нижче, ніж для «своїх») робочі місця в Польщі, Чехії, Італії, а з «нових» членів ЄС міграція зорієнтована на Захід. Наслідки її гостро відчутні, зокрема, для країн Балтії.
Обурення і непорозуміння в українців викликає гонка цін і тарифів на споживання енергії та енергоносіїв. Те, що на Майдані брехали про газ власного видобутку за відповідними цінами для українців, що і сьогодні часто звучить з найвищої трибуни, людь-ми сприймається позитивно. Але… ціни ростуть. Доходи місцевих олігархів – тому одна з причин. Але є й «законна» підстава, після підписання Угоди Україні не можна експортувати газ і електроенергію за цінами, вище внутрішніх. Тобто, щоб їх експорту-вати, треба піднімати внутрішні ціни до рівня світових.
Нашими владцями погоджені дискримінаційні умови щодо митних зборів при експортно-імпортних операціях. Щоб не ускладнювати пояснення, згадаю лише про деякі наслідки. Тарифна ставка на імпорт м’яса з країн ЄС – 15%, на експорт з Украї-ни відповідно – в 4 рази більше (на молоко – у 18 разів). Тобто нашим тваринникам (де ще виробництво не закрите латифундис-тами) ні́чого робити на європейських ринках, ми ще більше відкриваємось для імпорту, остаточно знищуючи тваринництво. До того ж, виконуючи за Угодою відповідну директиву ЄС, ми уже згортаємо ринковий продаж з домашніх господарств м’яса, сала, молочних продуктів, меду, капусти, овочів. Наші підписанти нібито не знають, що споживання цих продуктів для більшості насе-лення забезпечується лише з базару, що селяни позбавляються останніх злиденних доходів.
Безпосередньо право людей проявляється в сфері споживання. Як його відстояти, припустимо, всупереч інтересів ЄС, якщо можливі спори вирішуватимуться простою більшістю в Раді Асоціації, де наш один голос проти 28-ми інших? Причому рішення Ради і Комітету Асоціації обов’язкові, практично неоспорювані. Це на практиці означає наднаціональний орган управління в Україні, що нашим законодавством не допускається (ст.92 Конституції України). Цей орган має законодавчі повноваження в сфері мита, імпортних квот, транспорту і зв’язку, оподаткування і підприємництва, соціальної політики, освіти і охорони здо-ров’я. Але ж це компетенція українського парламенту (ст.85 Конституції України)! Ну, нехай наша влада політично управляється з-за океану, про те документи не підписувалися, та факти очевидні. Але ж те, що стосується виробництва, зайнятості, соціальної сфери, освіти, здоров’я людей тощо…, – це справа нашої влади. Як вона збирається (адже зобов’язалася!) за 5 років (!) запровадити 20000 стандартів технічного регулювання обсягом 100000 сторінок, витративши на те шалені кошти, вже не перший рік ніде і ніким в Україні не передбачені? Хоч це, певною мірою, вторинна, похідна річ. Новий стандарт – це якісний показник рівня ви-робництва. На його модернізацію потрібно в десятки і сотні разів більше коштів, ніж на стандартизацію. Це кілька десятиліть напруженої роботи держави, а в нас за 25 років не було створено фактично жодного об’єкта державного значення. Більше того, те, що можна було зберегти і розвинути, збуваємо за безцінь «своїм», щоб потім пустити на металобрухт, запресовуючи економіку в сировинно-експортну нішу, гарячою праскою проходячись по всьому, де ще зберігались виробництва і робочі місця. Навіть ті об’єкти, щодо яких нинішня влада давала гарантії «сімці», не збережені. Для прикладу – виробництво на заводі ім.Антонова. Незабаром Китай дивуватиме світ своїми досягненнями в літакобудуванні, не згадуючи про джерела і авторів цих досягнень. Азербайджан теж скаже своє слово, надавши роботу інженерно-конструкторському складу «антонівців» разом з керівником Д.Ківою.
Це «не бачить» наша влада?! Адже перефарбованим старим «Русланом» навіть президент демонстрував наш рух до прогресу. Насправді ж ми прямуємо до повного паралічу економіки України!
Не хочеться згадувати про, вибачте, дурні зобов’язання щодо запровадження Директиви 2008/57 про оперативну сумісність си-стем залізниці. У нас близько 22000км залізниці, на них рухаються приблизно 90000 вагонів, 4000 локомотивів на приблизно 460000 колісних парах, кожна вартістю 10000 євро. Тепер в західному напрямку є 5 перетинів кордону залізницями, вони повніс-тю забезпечують обсяг експортно-імпортних перевезень, а після «перешивки» колій з 1520 на ширину 1435 міліметрів доведеться обладнувати 13 дорогих переходів на схід і північ. Ми ж не припинимо там рух поїздів «стіною Яценюка», бо реальне життя вима-гатиме функціонування залізниці – головного транспортного засобу. Чи треба далі продовжувати про «сумісність»? Це не менше річного державного бюджету за фінансовими затратами. А за трудовими?
Оскільки зміст Угоди втручається в основні засади функціонування держави, то на їх застосування потрібні зміни і в розділи І та ІІІ Конституції, а це – предмет Всеукраїнського референдуму! Можливо він проводився?! Ні, звичайно. Тоді за ст.ст.57 і 152Конституції України прийняті рішення є нікчемними. Нечинними вони є за означенням, бо підписанти мали би знати, що реалізувати норми Угоди в Україні, та ще при існуючій системі влади і засадах суспільного життя, – неможливо.
Чи треба з того панікувати, впадати в розпач? Для владців – ні, вони і не збиралися жити в Україні. «Відділ кадрів» при тому не вперше помиляється своєю політикою, бо при втраті суверенності України (чи її розпаді) кардинально зміниться геостратегічна ситуація, і не так, як передбачає «світовий уряд». Ми ж поки-що діємо в руслі його неозвучених директив. Для прикладу, віце-прем’єр на Донбасі хвалиться планом будівництва пунктів пропуску, виділенням уже 4 млн. гривень на його зведення, передба-чаючи закінчення будівництва двох об’єктів у вересні 2018 року. Нікого не зачепило таке повідомлення в буденних теленовинах? Влада не збирається добиватися миру і виходу на державний кордон. Поки-що (вже на п’ятий рік) планується збереження вій-ни…

Продовження буде

Олександр Мороз,
Голова Верховної Ради України II і V скликань