Їх не вбила війна, не вбивайте їх зараз!

Павло Розенко: “Діти війни – вигадана категорія громадян”

Напевно, нам вже можна було б звикнути до того, що представники влади живуть у якомусь іншому вимирі, який майже не перетинається з реаліями простих громадян. І хоча урядовці з шкіри геть лізуть, щоб показати, як вони піклуються про “маленького українця”, але гниле нутро все-таки проривається назовні. У всіх ще свіжі в пам’яті одкровення міністра соцполітики Андрія Реви про те, що українцям, щоб розбагатіти, треба менше їсти – а його попередник на цій посаді, а нині віце-прем’єр-міністр Павло Розенко вже оголосив, що мільйони “дітей війни” – це “вигадана категорія”, яка взагалі не має права на існування.

І В МОЛОДОСТІ, І В СТАРОСТІ

Цим людям випала важка доля. Найщасливіший і безтурботний час, на який за усіма Божими законами має право розраховувати кожна маленька людина, у них було безжалісно розтоптано самою кровопролитною в історії людства війною. Вони жили в постійних поневіряннях, голоді і холоді, тулилися в зруйнованих хатах і землянках, перенесли дикий жах бомбардувань і окупації. Вони з перших років свого життя пізнали гіркоту безбатченків і сирітства, дуже рано почали важко працювати – нарівні з вцілілими дорослими. Тому більшість з них не змогли реалізувати свої мрії – вивчитися, стати вченими, геологами, льотчиками, лікарями. І це вони в найкоротші терміни відбудували зруйновані вщент міста і села, відновили і багаторазово примножили економічну потужність, зробивши нашу країну найсильнішою у світі супердержавою.
Вирісши у важких, іноді на межі людських можливостей умовах, працюючи на знос для відновлення зруйнованого народного господарства і, як наслідок, отримавши до старості безліч хронічних захворювань – хто, як не вони, заслужили спокійну і забезпечену старість?
Та ба. Коли більшість “дітей війни” вийшли на заслужений відпочинок (чи впритул наблизилося до цієї межі), в країні сталася реставрація капіталізму – в його самому дикому і нелюдяному прояві. І найпершими жертвами геноциду, який горе-демократи розгорнули проти власного ж народу, стали все ті ж “діти війни” – тепер уже пенсіонери. І знову вони були вимушені заощаджувати на найнеобхіднішому, зі сльозами на очах перераховувати останні копійки біля стійок аптек і хлібних прилавків, пересилюючи біль братися за лопати, граблі і сапи – щоб хоч якось вижити і прохарчуватися за рахунок городу.

ЗАКОН – ЩО ДИШЛО

Коли на початку у 2000-х років Соціалістична партія України спробувала відновити справедливість, зареєструвавши в парламенті законопроект “Про соціальний захист дітей війни”, то ідея практично відразу ж була зустрінута у багнети з боку буржуазних партій – окрім самих соціалістів і комуністів закон ніхто не підтримав. “Ви б ще онуків війни придумали, – баламутили тоді записні парламентські “дотепники”. – Грошей і так немає, а ви тут з якимись дітьми війни лізете!”.
Потім була ще одна спроба “проштовхнути” закон через Верховну Раду – і теж безуспішна. І лише перед самими президентськими виборами 2004 року, коли навіть олігархічні партії традиційно відчувають напади “любові до народу”, закон “Про соціальний захист дітей війни” все-таки вдалося провести через парламент. Здавалося, що нарешті це багатостраждальне покоління зможе зітхнути трохи вільніше.
Закон України “Про соціальний захист дітей війни” набув чинності з 1 січня 2006 року. Він містив цілий ряд пільг, головними з яких можна назвати 30%-у надбавку до пенсії, 25%-у знижку при оплаті житлово-комунальних послуг, і безкоштовний проїзд в міському і приміському транспорті загального користування.
Як відомо, у повній мірі цей закон ніколи не виконувався: держава із самого початку не виплачувала належні 30% надбавки до пенсій – межею “щедрості” олігархічної влади було 10% від мінімальної пенсії. А відповідно до постанови Кабінету міністрів України №1381 (від 26.12.2011) “Про підвищення рівня соціального захисту найуразливіших верств населення”, підвищення до пенсії дітям війни встановлене у фіксованому розмірі, який більше нагадує жалюгідну подачку. В результаті, “діти війни” і до цього дня залишаються однією з найуразливіших і знедолених категорій населення. А в скаженому кругообігу останніх років їх проблеми і зовсім були засунуті на “десятий план”.

БІСЕР І СВИНІ

І ось в уряді знову згадали про “дітей війни”. Правда, лише для того, щоб у черговий раз принизити: мовляв, цей статус не є основою для осучаснення пенсій.
“Законопроект про “дітей війни” свого часу був ухвалений під час зміни влади, коли йшла влада Кучми-Януковича, а президентом приходив Ющенко. І тоді в популістському чаді, і в т.ч. у Верховній Раді, під час президентської виборчої кампанії був проголосований законопроект про “дітей війни”, що не має нічого спільного з реальним соціальним захистом”, – заявив віце-прем’єр-міністр Павло Розенко…
У зв’язку з цим віце-прем’єр вважає “дітей війни” “вигаданою категорією громадян, якої немає ні в одній країні світу”.
Правда, після цього він змінив гнів на милість і пообіцяв, що раніше встановлені пільги для цієї категорії населення уряд відміняти не збирається, але і перерахунку пенсій та інших соціальних виплат виключно на підставі статусу “дітей війни” проводити не буде.
“На сьогодні ніякі пільги і преференції, які раніше вже існували для “дітей війни”, не відмінятимуться. Закон працюватиме в тих межах, в яких він працює на сьогодні”, – пообіцяв віце-прем’єр-міністр.
З усього цього словоблуддя я б особливо виділив маячну заяву про те, що положення закону про дітей війни не мають “нічого спільного з реальним соціальним захистом”. Але якщо турбота про хворих і бідних людей похилого віку, що мають масу заслуг перед державою – це не “реальний соціальний захист”, то що ж тоді взагалі розуміти під соціальним захистом? Можливо олігархічна влада України у рамках загальної декомунізації просто намагається швидше уморити “дітей війни” – як пережиток соціалізму? Так або інакше, але після таких слів стає абсолютно зрозуміло: звертатися до совісті таких, як Розенко – абсолютно даремно. Це все одно, що жбурляти бісер перед свинями.
Нагадаємо, що “дітьми війни” вважаються особи, які є громадянами України і яким на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Для довідки
З 1 грудня, в Україні збільшився прожитковий мінімум, згідно з положеннями закону про держбюджет на 2017 рік.
Так, середній прожитковий мінімум на одну людину з розрахунку на місяць виріс “аж” на 76 гривень і тепер складає 1 700 грн.
Для різних соціальних категорій встановлені такі нормативи:
▶ для дітей у віці до 6 років – 1 492 грн (+66 грн);
▶ для дітей у віці від 6 до 18 років – 1 860 грн (+83 грн) :
▶ для працездатних осіб – 1 762 грн (+78 грн);
▶ для осіб, що втратили працездатність, – 1 373 грн (+61 грн). Мінімальна заробітна плата залишиться на колишньому рівні і дорівнюватиме 3200 грн.
Як відомо, від розміру прожиткового мінімуму залежить розмір мінімальної пенсії, деякі соціальні виплати, у тому числі пенсія по втраті годувальника. Крім того, розмір окладів, доплат, винагород і інших виплат працівників установ, закладів і організацій бюджетної сфери, органів виконавчої влади та інших органів встановлюватиметься в співвідношенні до прожиткового мінімуму, а не мінімальної зарплати, як було раніше.
У 2018 році прожитковий мінімум підвищуватиметься двічі: з 1 липня 2018 року – до 1 777 грн, а з 1 грудня 2018 року – до 1 853 грн (середні показники). При цьому експерти неодноразово відмічали, що фактичний прожитковий мінімум в Україні складає як мінімум 3,5 тисячі гривень – адже на 1500-1700 грн в місяць фізично неможливо забезпечити той об’єм товарів і послуг, які закладені в споживчому кошику.
Олександр ПОЛУЯНОВ